Тварини

Вiдомостi про цих тварин не завжди були достовiрними. Часто iх описи набували фантастичних рис, i тодi уява людини малювала казковi iстоти. Ось що писав Марко Поло, славетний iталiйський мандрiвник, який жив у епоху середньовiччя, про тваринний свiт острова Суматра: «Тут мешкають дикi слони та единороги, що не поступаються слонам розмiрами. Вовна в них, як у буйвола, а ноги, як у слона, посеред лоба товстий чорний рiг; кусають вони, кажу я вам, язиком, на язику в них великi колючки, ними вони i кусають. Голова як у дикого вепра i завжди дивиться в землю; живе на трясовинах i болотах.

На вигляд звiр потворний».

А ось розповiдь цього ж мандрiвника про тваринний свiт Індii: «Рiзних звiрiв тут багато; на звiрiв iнших краiн вони не схожi. Мешкають тут зовсiм чорнi леви (пантери) без жодноi цяточки; е тут рiзноманiтнi папуги; е й як снiг бiлi, з червоними нiжками i червоним дзьобом, е також червонi i бiлi папуги, найкрасивiшi у свiтi. Є тут i дуже маленькi, також дуже гарнi». Змальовану мандрiвником картину, дивовижну для його сучасникiв та спiввiтчизникiв, ми зараз можемо бачити в багатьох зоопарках.

Але деякi розповiдi Марка Поло аж нiяк не здатнi викликати довiру сучасних зоологiв, зокрема розповiдi про людей, якi мали голови та хвости, як у собаки.

Проте не тiльки в далеких краях знаходили люди таемничих, не вiдомих досi тварин. Близько трьохсот рокiв тому голландський дослiд-ник-аматор Антонi ван Левенгук виготовив першi мiкроскопи. Власне кажучи, це ще були не мiкроскопи в сучасному розумiннi, а лише дуже досконалi лiнзи.

Але вони дозволяли збiльшувати зображення в кiлька сот разiв.

Цього виявилося досить, щоб Левенгук вiдкрив у крапельках води iз звичайних калюж чимало крихiтних iстот, до того людям не вiдомих. Вiдтодi, як з’явилися мiкроскопи, вчений, не подорожуючи далi найближчого ставка, змiг вивчати цiлий свiт не видимих неозброеному оку чудернацьких тварин. Якщо ви вважаете цих тварин нецiкавими порiвняно з левами та жирафами, тодi уявiть собi, що ви зменшилися до iхнiх розмiрiв або ж вони збiльшилися до вашого.

Деякi пись-менники-фантасти зробили таку спробу. Так, наш з вами спiввiтчизник, украiнський фантаст Володимир Владко примусив свого героя пiд час подорожi Венерою зустрiтися з велетенськими одноклiтинними органiзмами. Зустрiч ця виявилася вельми драматичною: «Ван Лун прискорив ходу, здивовано поглядаючи на незрозумiлих iстот, повз яких вiн швидко проходив.