Підводний свiт

Вiдомо, що кольорове бачення е в акул, дельфiнiв. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин змiна забарвлення вiдiграе значну роль у життi, вони також повиннi бачити свiт у всiй його красi. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко.

Нюх у пiдводних мешканцiв набагато гострiший, нiж у людини. Вiн потрiбен i для того, щоб знаходити здобич, i для того, щоб орiентуватися у водному просторi. Вченi довели, що лососi, якi йдуть на нерест у рiчки, знаходять «свою» рiчку, орiентуючись на запах води. Акули можуть вiдчути запах кровi у водi навiть на вiдстанi 600 м.

На початку нашоi розповiдi ми вже казали, що звук пiд водою поширюеться набагато краще, нiж у повiтрi. Тому не дивно, що пiдводнi мешканцi вмiють розрiзняти звуки. Втiм, навiть тi, хто добре чуе, можуть не мати вух. Дехто з них сприймае коливання води усiею поверхнею тiла. А у риб функцii барабанноi перетинки виконуе плавальний мiхур. Вiн передае коливання до внутрiшнього вуха, яке складаеться з чотирьох пар кiсток.

Риби також користуються особливим органом – бiчною лiнiею, яка проходить уздовж iхнього тiла з обох бокiв. Там скупченi особливi чуттевi клiтини, якi реагують на змiни тиску води. Здатнiсть вiдчувати найменшi коливання, спричиненi рухом води, iнодi називають «шостим чуттям». Деякi риби за допомогою бiчноi лiнii можуть виявити рухоме тiло на вiдстанi понад 15 метрiв. У бiльшостi риб бiчна лiнiя пряма. А ось у чехонi вона звивиста i розташована ближче до черева, нiж до спини.

У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюеться трохи по-рiзному. Дельфiни та кити протягом тисячорiч користуються «пiдводним телефоном». Справа в тiм, що  зазвичай звук розходиться в усi боки та  поступово затихае. Але рiзниця температур у  шарах води створюе «коридори», в яких звуковi хвилi перемiщаються переважно в  горизонтальному напрямку, i тому iх можна почути за тисячi миль вiд iхнього джерела.

Низькi звуки риби сприймають зазвичай так само, як i ми, а високi – набагато гiрше за людей.

Китоподiбнi чують значно краще за людину. Вони здатнi сприймати не тiльки тi ж самi звуки, що i ми, але й тi, якi знаходяться поза зоною нашого сприйняття. Дуже низькi звуки ми називаемо iнфразвуком, а дуже високi – ультразвуком.