Вибрані твори

Але саме вони не смiють поглянути цьому факту у вiчi. Тут я наголошую на тiй дуже важливiй обставинi, що жодна праця, яка вiдстоюе матерiалiзм чи монiзм Гекля, не намагалася узгодити цi теорii з тим фактом, з якого ми вивели переконання про одиничнiсть нашого «я». Дослiдники оминали цю проблему, як диявол святу воду, i коли через таку поведiнку не заслужили на звинувачення у злiй волi, то з певнiстю виявили неабияку несумлiннiсть. Доки вони цуратимуться розгляду власне цiеi проблеми, доти вони не можуть претендувати на те, аби iх вважали за поважних дослiдникiв, працю яких повинна освiтлювати лише одна мета: вiдкриття iстини.

Таким чином, вiдкинувши твердження тих, хто заперечуе iснування суб’екта, як i тих, хто вбачае його в людському мозку, ми з’ясували, що перевага на боцi безсмертя. Адже всi погляди на суть суб’екта, з яким не вдаеться узгодити безсмертя душi, виявилися помилковими. Залишилися лише тi напрями, котрi або прямо його пiдтверджують, як монадологiя, або принаймнi його не заперечують, або навiть, коли ми доповнимо iх передiснуванням, то вони стосовно переконання щодо безсмертя стають нарiвнi з монадологiею.

Ця перевага, наразi, можливо, не дуже велика, набувае суттевiшого значення, коли вiзьмемо до уваги, що й монiзм Спiнози чи Гартмана не вдаеться узгодити з фактами. Згiдно з цими фiлософами iснуе лише один суб’ект, единий для психiчних явищ усiх людей. Тодi можна запитати, чому цi всi явища з единим спiльним суб’ектом не поеднуються мiж собою в цiлiсть, створюючи таким чином лише одну особу з вельми численними психiчними явищами? І хоч би нам дали на це задовiльну вiдповiдь, але iснуе iнша велика труднiсть, така велика, що цiлком спростовуе монiзм.

Цiею труднiстю е факт, що часто одна людина заперечуе саме те, що стверджуе друга. Наприклад, одна людина каже: «Душа безсмертна», а друга: «Душа смертна». Бо згiдно зi Спiнозою i Гартманом цi двое людей, якi так вiдрiзняються у своiх поглядах, мають один спiльний суб’ект, а отже, цей суб’ект, названий Спiнозою Богом, а Гартманом – Несвiдомим, мав би на ту ж саму рiч два прямо протилежнi погляди. Тож Бог, або несвiдомий абсолют, одночасно стверджував би та заперечував би устами двох своiх проявiв у людськiй подобi, нiби душа безсмертна! Тут вже, певно, iснуе суперечнiсть.

Тож залишаються на вибiр: монадологiя, спiритуалiзм i дуалiзм; а два останнi згаданi напрями можуть бути доповненi передiс-нуванням або ж сповiдуванi без нього.