Вибрані твори

, reunis dans une unite collective qu’on appele moi? Mais je sens et je sais, certissima scientia et clamante conscientia, que, quoique la pensеe, le souvenir, la sensation ne soient pas sans le moi, le moi n’est pas seulement un lien logique et verbal, inventе pour exprimer leur union, mais quelque tant, qu’il est dans chacune d’elles identifique au milieu de leur diversitе… Je sais, qu’il nest pas vrai, que la sensation ou le souvenir ou le dеsir, dans un certain degre de vivacitе, deviennent moi, mais que c’est moi qui constitue la sensation ou le dеsir, en m’ajoutant ? un certain mouvement, ? de certaines affections sensibles, qui ne s’intellectualisent en quelque sorte et ne deviennent pour moi sensation ou dеsir qu’autant que j’en prends connais sance» (Fragments philosophiques).

].

Ergo sum. Я е, я iсную не як сукупнiсть психiчних явищ, але як суб’ект, з якого цi явища походять. Переконання про еднiсть й тотожнiсть мого «я» не обманюе мене, кажучи, що спостережуванi мною психiчнi явища стосуються одного-единого «я», яке тривае посеред змiнних i щораз нових проявiв психiчного життя.

А хто це заперечуе, хто вважае, буцiмто знае, що такого суб’екта не iснуе, той сам собi суперечить, адже з його гаданого знання випливае висновок, що вiн не може мати жодного знання.

* * *

Переконавшись, що психiчнi явища мають суб’ект, до якого належать як акциденцii до субстанцii, ми повиннi запитати себе, яким е цей суб’ект. Ми не маемо внутрiшнього досвiду цього суб’екта; спостерiгаемо лише явища; але, може, вид цих явищ разом iз фактом едностi свiдомостi й тотожностi нашого суб’екта дозволить нам шляхом висновування сказати щось про властивостi цього суб’екта.

Тож замiсть того, аби почергово з’ясовувати, чи матерiалiсти, або ж монiсти, або iншi, мають слушнiсть, видаючи своi визначення суб’екта за едино правильнi, ми старатимемося безпосередньо виявити такi ознаки суб’екта, якi б eo ipso дозволили нам вирiшити, чи наше «я» слiд розумiти в дусi тоi чи iншоi фiлософськоi школи.

За вихiдний пункт ми знову обираемо той безсумнiвний факт, який нам добре вiдомий з внутрiшнього досвiду. Дуже часто стаеть-ся так, що ми порiвнюемо мiж собою два предмети. Коли, наприклад, ми переконуемося, що ми одночасно щось чуемо i бачимо, це переконання грунтуеться на порiвняннi часу, в який вiдбуваеться зорове враження, i часу, властивого слуховому враженню.