Вибрані твори

Але, якби ми навiть дiзналися, що хтось розумiе логiку на аристотелiвський взiр, а iнший дотримуеться поглядiв Стюарта Мiла, то все одно не могли б визначити, як прихильник першого або другого напряму розглядае в логiцi певнi проблеми, що дiлять фiлософiв на численнi табори, якi ведуть мiж собою запеклу боротьбу. Адже цей подiл походить не з логiки; вiн не залежить вiд того, чи хтось вважае силогiзм першорядним способом мiркування (розумування) або ж – як твердить Прентл – засобом, що служить для дресування тупих умiв; цей подiл мiститься, головно, у тiй галузi фiлософii, яку названо метафiзикою i в якiй вiдбуваеться становлення фiлософських систем.

Ідеалiзм або реалiзм, спiритуалiзм або матерiалiзм, догматизм або скептицизм, монiсти i дуалiсти тощо – це ярлики, пiд якими фiлософи звикли вихваляти власний i засуджувати чужий iнтелектуальний доробок. Крiм того, вони зазвичай обирають собi якусь назву, утворену з iменi фiлософа, шляхом якого вони йдуть i вчення якого вважають iстинним. Ідеалiсти подiляються на платонiкiв, барклiанцiв тощо, i так в кожному з названих напрямiв.

Коли ми маемо до дiла з невiдомим представником фiлософii, сам звичай змушуе нас писати, у якiй iз вказаних нам iсторiею фiлософii рубрицi слiд його помiстити. А з особистого досвiду я можу запевнити, що коли я комусь вiдповiдав, що займаюся фiлософiею, то мене неодмiнно запитували, чи я часом не е прихильником Гербарта чи Томи Аквiнського, Спiнози чи Платона, Вундта чи Канта. як я вiдповiдав на це питання?

Я обрав собi на взiрець Сократа i на питання вiдповiдав питанням: а як виглядало б аналогiчне питання, звернене до представника якоiсь природничоi науки? Чи можемо ми взагалi ставити таке питання зоологу чи фiзику, i яке б значення воно мало для дослiдника природи? І тодi менi кажуть: Ах, природничi науки – це щось зовсiм iнше; так не можна говорити про напрями, якi так принципово вiдрiзняються, про системи, якi поборюють одна одну; але у фiлософii кожен повинен бути якимось «-iстом» чи «-иком», тобто aut est talio, aut non est (або е таким, або не iснуе взагалi – лат.

).

Гадаю, тi, що хотiли обгрунтувати свое запитання в цей спосiб, чинили так за браком знання суттевих властивостей як природничих наук, так i фiлософських галузей знань. Адже вони виходили з того засновку, що мiж природничими та фiлософськими науками пролягае прiрва, що мiж ними iснуе така вiдмiннiсть, якоi немае мiж жодними iншими галузями людського знання.