Вибрані твори

Через це знову звернулися до фiлософii, шукаючи в нiй та сподiваючись на ii допомогу. Розпочався другий етап Новочасноi фiлософii, перша стадiя ii занепаду, тобто французький i нiмецький рацiоналiзм. У Францii задають тон енциклопедисти, в Нiмеччинi – школа Вольфа. З iншого боку Рейну жертвою рацiоналiзму стала фiлософiя Лока, з цього боку така сама доля спiткала фiлософiю Ляйбнiца. Розумування стали такими поверховими, розрахованими лишень на ефект у найширших верствах «освiчених» суб’ектiв, такими неглибокими, що врештi-решт пiдготували грунт для скептицизму.

Девiд Г’юм розпочинае третiй етап, тобто етап скептицизму, i так само як Вiльям Оккам, привносить його одночасно в царини логiки та етики. Скептицизм Г’юма мав величезний вплив; можна смiло стверджувати, що донинi не тiльки англiйська, а й нiмецька фiлософiя виявляе менш чи бiльш помiтнi слiди цього впливу. І все ж скептичний напрям, урочисто вiдкритий Г’юмом, досить швидко викликав реакцiю у виглядi четвертого етапу Но-вочасноi фiлософii – останньоi стадii ii занепаду. До цiеi стадii належить школа шотландських фiлософiв i Кант разом з нiмецькою iдеалiстичною фiлософiею. Ми можемо тут знайти достатньо ознак, що характеризують цей етап; школа шотландських фiлософiв, рятуючись вiд скептицизму, звертаеться до «здорового глузду», до «хлопського розуму» (common sense), а отже, до нового джерела, з якого перед тим ще не черпали знань i наукового пiзнання; приймае ряд певних положень, iстиннiсть яких не е, щоправда, очевидною, проте якi попри те вважаються iстинними саме на пiдставi здорового глузду. А Кант? Також i Кант приймае погляди, iстиннiсть яких не е зовсiм очевидною та якi попри те вважаються iстинними; тi погляди – це вiдомi кантiвськi «апрiорнi синтетичнi судження», якi е пiдставою будь-якого знання. Аби показати, на чому грунтуеться iстиннiсть таких суджень, яка не е зовсiм очевидною, Кант написав «Критику чистого розуму». В нiй вiн доходить висновку, що цi судження тому не е хибними, бо речi, яких вони стосуються, достосовуються до цих суджень, котрi е результатом органiзацii нашого мислення. Отож, згiдно iз Кантом «мати слушнiсть» не означае мислити так, щоби думка стосувалася дiйсного стану справи, а означае мислити вiдповiдно до органiзацii нашого мислення, i тодi дiйсний стан справи виявиться пристосованим до наших думок. Однак бажаючи розтлумачити, в який спосiб це може статися, Кант знову втрачае грунт пiд ногами i починае схилятися до скептицизму, котрий, власне, хотiв спростувати.