Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Шлях його лежав через Аскалон, Баальбек i Дамаск, в якому вiн затримався на якийсь час для викладання хадисiв – розповiдей про слова й дiяння пророка Мухаммеда, що становлять одну з основ мусульманського права. У Багдадi ал-Гарнатi прожив чотири роки, скориставшись гостиннiстю Ібн Хубайри, майбутнього вiзира кiлькох халiфiв. Тут в нього народився перший син. На цей час ще нiчого не вiщувало, що ал-Гарнатi стане видатним мандрiвником – серед мусульманських учених, та й взагалi обiзнаних людей подорожi з метою поповнення освiти були звичайною справою.

У 1130 роцi вiн приiздить до Абхара, великого мiста Пiвденного Азербайджану, по дорозi в Ардебiль, того ж року переходить гори й опиняеться в Муганському степу, а звiдти через Апшеронський пiвострiв потрапляе в Дербент, знаменитий своiми довгими стiнами, що замикали прохiд мiж горами i морем i захищали краiни мусульманського свiту вiд вторгнення християнських i язичницьких племен, якi мешкали на пiвночi.

Караван мусульманських прочан.

Далi його шлях пролягае до краiни хазарiв, де вiн iз захопленням i подивом бачить рiку Ітiль (Волгу), яка, за його словами, починаеться вище Булгара i впадае в море сiмдесятьма рукавами. Взимку вiн, ступаючи по кризi, вимiряв ii ширину – 1840 крокiв. До речi, вкрита кригою Волга була для арабського мандрiвника дуже дивним явищем, яке вiн запам’ятав назавжди: «І замерзае ця рiчка так, що стае, як земля, ходять по нiй конi i телята i всяка домашня худоба».

Абу Хамiд оселився в мiстi Саджсiн (на думку iсторикiв, це була нова назва хазарського мiста Ітiля), де прожив цiлих двадцять рокiв. Увесь цей час вiн збирав вiдомостi про слов’янськi землi, зробив кiлька подорожей до Волзькоi Булгарii та Русi. Арабський мандрiвник був людиною спостережливою, до того ж його цiкавило майже все. Вiн докладно описуе незвичний для нього клiмат: лiтню спеку, яка змiнюеться суворою зимою, коли вiд холоду навiть дерева розтрiскуються; розповiдае про звичаi мешканцiв Булгарii, на 200 рокiв ранiше за iнших згадуе арський народ – предкiв сучасних удмуртiв.

У 1150 роцi ал-Гарнатi з Булгара вiдправився на Русь, проiхавши якоюсь «Слов’янською рiчкою». Пiзнiше вiн залишив багато цiкавих вiдомостей про свою подорож: «Коли я поiхав у краiну слов’ян, то виiхав з Булгара i плив на кораблi по рiчцi слов’ян. А вода ii чорна, як вода моря Мракiв, вона начебто чорнило, але притому вона солодка, гарна, чиста.