Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Чань Чунь вирушив верхи на конi через Пекiн у Монголiю, на береги Херулена, звiдки почав Чингiсхан своi завоювання i де вiн наказав спорядити загiн для охорони подорожанина. Чингiсхан у цей час штурмував Самарканд, щоб зробити його столицею iмперii. Туди i попрямував Чань Чунь.

Учень Чань Чуня – Лi Чжичан – ретельно записував усi подii iхньоi подорожi, усi географiчнi об’екти, що трапилися iм за три роки мандрiв. У 1228 роцi його праця була опублiкована i згодом видана росiйською мовою. Книжку про подорож Чань Чуня переклав i видав 1866 року голова росiйськоi православноi мiсii в Китаi, архiмандрит Палладiй (у миру Петро Кафаров).

Чингiсхан зустрiв Чань Чуня дуже гостинно. І хоча даос не розкрив йому секретiв вiчного життя, бесiди з ним були воiну дуже приемними. Щоправда, Чань Чунь не погодився залишитися у столицi i чимдалi частiше говорив про свое бажання повернутися додому. У лютому 1224 року Чань Чунь приiхав до Пекiна, де йому дозволено було оселитися в iмператорському палацi. Подорож Чань Чуня завойованими Чингiсханом землями сприяла вiдродженню Великого шовкового шляху.

Погляньте на карту, i ви побачите, яким довгим був Великий шовковий шлях. Вiн простягнувся вiд мiста Сiань на рiчцi Вейхе до Ланьчжоу на Хуанхе, потiм до Ганчжоу. Перед пустелею Такла-Макан шлях роздвоювався – одне його розгалуження обходило пустелю з пiвночi, друге – з пiвдня. Вони з’еднувалися в Кашгарi, а потiм знову розходилися. Можна було через Ош i Андижан потрапити у Ферганську долину, з якоi неважко дiстатися Персii, Малоi Азii, Європи.

Великий шовковий шлях

Китайськi вченi вважають, що саме з вiдкриттям Великого шовкового шляху в Китаi появилися люцерна, виноград, гранат, огiрок, волоський горiх та фiгове дерево.

Якщо заплющити очi, можна уявити собi нескiнченнi каравани, що везли зi Сходу на Захiд екзотичнi товари Пiднебесноi. І – вже в котре – здивуватися наполегливостi людей, якi зумiли вiдшукати безпечний прохiд через гори й пустелi.

Шляхи норманiв

Якщо поглянути на карту Пiвнiчноi Атлантики, неважко переконатися, як просто сюди потрапити з пiвденно-захiдноi околицi Гренландii. Мореплавцi, що вiдважно виходили у вiдкрите море, могли, безумовно, подолати вiдстань у 500 км уздовж полярного кола або 800–1000 км, якщо йти вiд пiвденного кiнця острова.