Весела наука

«Як можна радiти, втрачаючи, як можна, маючи розплющенi очi, дiяти собi у збиток! Схильнiстю до шляхетностi, мабуть, виявляеться якась мозкова хвороба», – розмiрковують вони зневажливо, так, якби зневажали радiсть, яку божевiльний отримуе вiд своеi iдеi фiкс. Тривiяльна вдача вирiзняеться саме тим, що неухильно дбае про свiй iнтерес i що спрямування на мету i вигоду сильнiше в нiй за найпотужнiшi iнстинкти; не спокуситися пiд дiею цих iнстинктiв на недоцiльнi дii – у цьому ii мудрiсть i ii почуття власноi гiдностi.

У порiвняннi з нею вища натура виявляеться менш розумною, оскiльки шляхетний, щедрий, жертовний насправдi пiдпорядковуеться своiм пориванням, i в найкращi миттевостi його розум мае перепочинок. Звiр, який наражаеться на смертельну небезпеку, захищаючи дитинчат, або ризикуе життям, слiдуючи за тiчною самкою, не думае про небезпеку i смерть; його розум теж бере паузу, оскiльки ним володiе втiха вiд задоволення своiм виводом, вiд потягу до самки й страх утрати цiеi втiхи; вiдтак, подiбно до шляхетних i щедрих, звiр стае дурнiшим, нiж був. Почуття задоволення i невдоволення досягають такого ступеня, що iнтелект мае або замовкнути, або йти до них на службу; тодi серце перемiщаеться у голову людини, i ми говоримо про «пристрасть». (Можливi, звiсно, протилежнi ситуацii, сказати б, «пристрасть навиворiт», як, наприклад, у Фонтенеля, якому хтось – як розповiдають, – поклавши руку на його груди над серцем, сказав: «Те, що ви тут маете, любий, це теж мозок». ) Саме нерацiональнiсть або викривлену логiку пристрасти зневажае тривiяльний у шляхетному, особливо, якщо вона спрямована на об’екти, цiннiсть яких видаеться тривiяльному геть фантастичною i довiльною. Його дратуе той, хто пiдпорядковуеться череволюбству, але вiн розумiе спокусу, яка тут царюе; натомiсть вiн категорично не розумiе, як, наприклад, заради пристрастi до пiзнання можна поставити пiд загрозу своi здоров’я i честь. Смак вищоi натури спрямований на винятки, на речi, якi, зазвичай, залишають iнших байдужими i позбавленi явноi солодкостi; вища натура мае свою особливу мiру вартости. Але то радше упередження, буцiмто, вона не посiдае звичайноi мiри вартости; насправдi ж, вона радше послуговуеться своiми уявленнями про цiннiсть i нiкчемнiсть як загальнопоширеними i, таким чином, стае незрозумiлою та непрактичною.