Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Гiппократiв лiкар, навпаки, щоб виходити у своему знаннi з досвiду, мае необхiднiсть виходити за його межi, залучаючи результати спостереження, котрi вiн зiбрав у логiчну систему, чия мета полягае в досягненнi змiни природного стану.

Трактат «Про природу людини», який приписують улюбленому учневi Гiппократа Полiбiю, мiстить найбiльш узгоджену систематизацiю Гiппократовоi теорii «чотирьох рiдин», на пiдставi котроi кров, мокротиння, жовта та чорна жовч, що мiстяться в тiлi, вiдповiдають категорiям тепла, холоду, сухостi та вологостi.

Рiдини тiла та цi категорii перебувають мiж собою у збалансованому спiввiдношеннi, що вiдповiдають вiку життя та статi. Здоров’я полягае в iхнiй рiвновазi, а змiни iхнього стану (metabolе) означають збiй (дискразiю), хворобу. Кожний елемент природного свiту, що складаеться за тими самими принципами, що й людське тiло (теплий, холодний, сухий та вологий), здатен проникнути до нього та змiнити рiвновагу-здоров’я.

Отже, хвороба е «змiною», продуктом певноi «причини», що перебувае в навколишньому середовищi або в режимi, тобто у звичному життi пацiента. Проте якщо iснуе причина, iснуе й можливiсть ii передбачити: лiкар може сформулювати свiй прогноз, тобто, як ми бачили, «вiщувати» перебiг хвороби. Замало лише стверджувати, що певна поведiнка, iжа або клiмат е шкiдливими для здоров’я, адже варто ще вмiти пояснити, «чому». У цьому принципi причинностi як пiдгрунтi клiнiчного методу Гiппократовоi медицини проявляеться вчитель фiлософii, котрого можна спостерiгати, зокрема, у дiалозi Платона «Горгiй».

Медичне мистецтво та гiппократова етика

У зведеннi Corpus Hippocraticum немае текстiв, спецiально присвячених медичнiй етицi, яку розумiють як сукупнiсть принципiв та норм, чiтко виокремлених та незалежних вiд iнших секторiв рефлексii. Те, що часто вважаеться прикладом античноi медичноi етики, «Клятва», насправдi е текстом деонтологiчного характеру, тобто таким, що мiстить лише правила поведiнки, властивi професii лiкаря, котрi тiльки частково можуть розглядатись як специфiчнi випадки бiльш загальних моральних настанов.

«Клятву» було створено як угоду перед пов’язаними з лiкуванням божествами (Аполлоном, Асклепiем, Гiгiеею та Панацеею, котрi перелiченi у преамбулi), що схвалюють процес посвячення у професiю.