Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Власне, так само, як художники можуть вiдтворити розмаiття речей, що вiдчуваються, змiшуючи рiзнi кольори, Любов i Ворожнеча продукують «дерева, i чоловiкiв, i жiнок, та хижих звiрiв, i птахiв, i риб, якi живляться у воду, та богiв, що жили довге, багате почестями життя» (фрагмент 23). Саме тому очiкування й вираження процесу становлення не е результатом простого обману чуттевого сприйняття, чие значення для пiзнання природи та всього iншого було суттево недооцiнене Емпедоклом, а вiдображае сумiш цих чотирьох «коренiв» у рiзних пропорцiях пiд тиском Любовi та Ворожнечi.

Змагання мiж цими двома силами тривае протягом безперервного циклiчного руху, а його вираз е предметом суперечок серед iнтерпретаторiв Емпедокла, можливо, без надii на розв’язання. Цiлком напевно, що часом вiдбуваеться трiумф Любовi, яка реалiзуе себе. Це найбажанiша сумiш чотирьох коренiв, i на неi у певний момент нападае Ворожнеча, яка шляхом притягнення подiбного до подiбного здiйснюе поволi повний подiл коренiв. Любов, навпаки, пробуе протистояти такому подiлу, прагнучи зберегти змiшаними несхожi речi: космос, який ми знаемо, спiввiдноситься якраз iз перехiдною стадiею мiж цими двома крайнощами домiнування однiеi з двох сил.

Проте космологiя не е единим iнтересом Емпедокла. Існують також вагомi пiдстави стверджувати, що головний предмет його зацiкавлень був релiгiйним та есхатологiчним (тобто пов’язаним iз кiнцевою долею людини та людства) за характером, а природа постае як рамка на шляху до духовного здоров’я людини: унiкальне поеднання, що спонукало Вернера Єгера (1888–1961) у славнозвiснiй «Пайдейi» (1936) з легкоi руки визначити Емпедокла як «фiлософського кентавра».

Насправдi, традицiя приписуе йому два рiзних гекзаметричних тексти, один з яких, пiд назвою «Про природу», може бути космологiчним за характером, тодi як iнший, що називаеться «Про очищення» (Katharmоi), мае релiгiйний та моральний змiст. Утiм, перетин «наукових» тем та роздумiв стосовно долi та спасiння душi, вiрогiдно, е нотою, що характеризуе обидва цi тексти.

Власне, самi лiнii есхатологiчноi концепцii Емпедокла важко реконструювати, можна виокремити лише деякi вiдносно надiйнi пункти. В одному фрагментi, чий зв’язок з тою чи iншою поемою е дискусiйним, Емпедокл представляе себе у виглядi напiвбожественноi iстоти (dаimon), вигнаноi з блаженного iснування, яке вона певний час подiляла з iншими богами, внаслiдок лжесвiдчення й кровних злочинiв, скоених з метою приеднатися до темноi сторони Ворожнечi.