Історія філософії. Античність та Середньовіччя

У подальшому лiтературi не залишалося нiчого iншого, як продовжувати цю тенденцiю, у межах якоi розквiтли, з-помiж iншого, багато «Життеписiв Пiфагора» (до нас дiйшли такi твори Дiогена Лаертського, Порфiрiя та Ямвлiха). Утiм, можливо, у грецькiй лiтературi не iснуе делiкатнiшоi царини. Насправдi, стала традицiя пiфагорiйськоi школи приписувати будь-яке вiдкриття своему засновнику великою мiрою зумовила стародавнi перекази про нього, одночасно роблячи таким чином украй важким та навiть неможливим як вiдокремлення ядра оригiнальних iдей вiд доробку його послiдовникiв, так i визначення внеску будь-кого з них.

Однак окремi важливi вiдомостi можна вiдтворити за деякими переконливими посиланнями авторiв доби досократикiв, що диктувалися або полемiчними iнтересами, або захопленням цим зразковим представником soph?a, архаiчного знання.

Ксенофан iз Колофона, ще один фiлософ-«емiгрант» до Великоi Грецii, з великим смаком зображуе Пiфагора, як той виступае на захист переможеноi тварини.

Його надихнула iдея про те, що людська душа переселяеться в рiзнi форми життя. Певно, це е найдавнiшим свiдченням iснування у Великiй Грецii вiри в метемпсихоз (переселення душi).

До уявлень, якi цiлком упевнено можна приписувати засновнику пiфагореiзму, належать тi, що пов’язанi з iдеею безсмертя душi та ii переселення в рiзнi смертi тiла. З цiею теорiею пов’язанi правила стриманостi в харчуваннi й теоретичнi мiркування про певний спосiб життя, спрямований на забезпечення морального очищення розуму та його повернення пiсля смертi до своiх божественних витокiв.

Одне дуже близьке в часi до Пiфагора свiдчення спонукае до роздумiв щодо можливостi того, що його вчення виходить за межi релiгiйноi та моральноi проблематики. Гераклiт з Ефесу, насправдi, виступав проти марнослiвного «знання багатьох речей» та емпiричних «дослiджень», що удають iз себе науки. Цi iдеi ми бачимо в роботах як Пiфагора, так й iнших грецьких авторiв, зокрема, Гесiода та Ксенофана.

Отже, розглянемо тi «численнi речi», що утворювали мудрiсть Пiфагора, крiм усвiдомлення власноi безсмертностi.

4.3. Всi речi е числами

Серед численних математичних вiдкриттiв, якi приписуються Пiфагоровi, з ним може пов’язуватися й те, що узгодженi iнтервали музичного звукоряду кварта, квiнта та октава можуть бути вираженi в термiнах простих зв’язкiв помiж першими чотирма цiлими числами: 2:1 (октава), 3:1 (квiнта), 4:3 (кварта).