Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Скориставшись цiею перемогою, що приписувалася також тому, що плiч-о-плiч з ним постiйно перебували Нiка (Перемога), Зелос (Змагання), Кратос (Влада) та Бiя (Сила), Зевс нарештi виступив проти свого останнього й найстрашнiшого супротивника – Тiфона, сина Геi та Тартара.

Лише пiсля того, як вiн у безпрецедентнiй сутичцi здобув перемоги над цим жахливим богом, у якому зосередилися всi сили хаосу та руйнування, наявнi у всесвiтi, Зевс отримав вiд Геi та iнших богiв доручення правити свiтом (Теогонiя, 881–885).

Цим завершуеться сюжет «мiфу про спадковiсть»: жоден спадкоемець не потривожить встановленого Зевсом порядку, оскiльки цар людей i богiв виявив кмiтливiсть та проковтнув Метиса, «пiдступний розум», потужне божество, вiд якого буде народжений наступник царя, що навiюе жах (Теогонiя, 886–900). Асимiлювавши Метиса та вдосконало оволодiвши здатнiстю обернути кожну провальну ситуацiю собi на користь, Зевс metieta («метисований») вiдрiзняеться вiд своiх попередникiв (як ми бачили, Метис Крона був викривленим, а його правлiння спотворене): вiн у певному розумiннi стае наступником самого себе.

Стабiльнiсть всесвiту в такий спосiб була забезпечена, а верховна влада Зевса гарантувала баланс численних сил, якi там дiяли.

2.2. Мова родоводу та розподiл timаi

Коли в гомерiвському «Гiмнi Гермесу», де переказуеться народження сина Зевса та Майi, бог-хлопчик, акомпануючи собi на лiрi, у присутностi Аполлона спiвае пiснi на честь богiв, вiн розповiдае про народження свiту, прославляе безсмертних згiдно з рангом та народженням кожного з них та вказуе, яким чином боги розподiлили «вшанування».

Інакше кажучи, Гермес оспiвуе теогонiю, чия структура е аналогiчною тiй, на яку музи надихнули Гесiода (Теогонiя, 104–115): родовiд богiв та розподiл iхнiх чеснот виявляються значно бiльш функцiональними для репрезентацii божества, оскiльки вони привертають увагу до внутрiшнього устрою свiту богiв та логiки iх розподiлу, адже кожному божеству в структурi пантеону вiдводиться належне мiсце.

Складна структура родоводу свiту богiв сама по собi не е нi кiнцевою метою, нi втiленням прагнень первiсного мислення навести якийсь лад у полiтеiстичному хаосi. Йдеться, скорiше, про складний когнiтивний iнструмент, котрий, простежуючи генеалогiчне дерево богiв, накреслюе карти сил, що дiють у свiтi, та репрезентуе iх через зв’язки спорiдненостi й способи народження.