Дякую тобі

(Спогади дитинства))

Я стою на подвiр’ячку i дивлюсь, де ж вiн, де? Оглядаюсь по сторонам, ага, бачу! Починаю бризкати з пляшки водою, тато стрiляе у вiдповiдь. На менi платтячко небесного кольору i до того ж повнiстю мокре. Тато в рубашцi та брюках, знизу вони закоченi, вiн босий. В нашiй компанii грае тiтка Люсi. Материна молодша сестра. Вона приходить до нас рiдко але завжди не з пустими руками, солодощi чи суконька для мене – це звичайна справа. Тато такий щасливий, пiдходить до тiтки та обiймае ii. Ми хихочемо.

Бiгаемо. Такий свiтлий та прекрасний день. Мое бiлокуре личко та золотаве волоссячко вiдблискуе на сонцi, променi якого мов заграють зi мною.

– Ти що робиш? – кричить мати. Вона вийшла з будинку, витрiщила очi, руки заклала в боки. О,я знаю цю ii стiйку. Зараз знову получу по попi. Але що ж я такого зробила? – Ану iди негайно до мене! Ти засранка брудна! – я кидаю свою пляшку та втiкаю. Втiкаю що маю сили. Останнiм часом я боюсь ii. Вибiгаю на дорогу i рухаюсь вздовж вулицi. В далi чую крик тата та мати.

Вони знову сваряться, але я не повертаюсь. Страх, що вона по-задi мене сильнiший за мою цiкавiсть. Єдина думка це: Можливо вона мене бiльше не любить? Я ж просто гралась з татом та тiткою. Чому вони постiйно сваряться? Чому вона не дозволяе тiтцi приходити? Це всi мами i папи так сваряться? Якщо так, то я не хочу дорослiшати.

***

Гуп, гуп… Я вiдкриваю очi. Дивний сон. Давненько ж менi так звана,,мама,, не снилась. Що за грохiт? Швидко накидаю халат i виходжу на кухню. Тато з похмiлля, кидаю погляд на часи, що висять на стiнi, Боже лише 6.

30 ранку.

– Чому ти не спиш? – запитую я у людини що схожа скорiш на бездомного нiж на мого тата.

– Вiдвали, чого приперлась? Шуруй до свого бойфренда. Вiн син Кличка? Розмiри його тiла аж лякають. – я мовчу – Класна в нього тачка, добре що знайшла собi багатенького, хоч один толк з нього буде!

– Який же?

– Будиш розводити його на грошi i купувати менi випивку! – з кривою посмiшкою бубнить батько.

– Що ти шукаеш?

– Горiлку дурепо.

Де вона? – кричить несамовито вiн та в змахом руки згортае все з столу.

– Перестань! – у мене просто немае бiльше сил та бажання дивитись на це все. – Ти вчора з своiми дружками все випив! – в голову приходить iдея, i я швидко змiнюю тактику розмови. Вмiсто крику починаю лащитись.– Татусь, ну що таке? Ну досить, я благаю тебе! Давай я приготую снiданок, зварю каву. А ти тим часом iди помийся, побрийся! – запах i справдi вiд нього уже стоячий.