Врятувати Тараса Шевченка

Для початку Ясь обрав той, що найближчий – поруч iз майданом Незалежностi. Решту експозицii вiн оглянув побiжно i поквапився на вихiд. Цiкаво, що батько тут так пильно розглядав? Вiн добре знав свого тата. Старий буркотун даремно не буде витрачати жодноi хвильки. Якщо вiн сюди зайшов, значить, у важливiй справi. Але чому – Шевченко? Який це мае стосунок до Музею раритетiв, що спецiалiзуеться на iсторii друкарства та давнiх книжках?

В атрiумi стояв галас. До музею прибула чергова група молодших школярiв, якi стовпилися бiля каси.

– Я хочу сувенiр! – гукала дiвчинка у великих окулярах, тицяючи пальцем на репродукцii картин Шевченка у вiтринi. Вчителька марно намагалася заспокоiти своiх вихованцiв. Кiлька хлопчикiв у вишиванках здавали речi у гардероб.

«Напевно, фотографуватимуться бiля “Катерини”, мальки голопузi!» – усмiхнувся Ясь i вискочив надвiр.

Пiсля довгоi сплячки весна нарештi забуяла на повну силу. Температура сягала вже двадцяти градусiв, тож довелося розщiпнути модну спортивну курточку з капюшоном.

Семикласник швидко крокував Хрещатиком до майдану Незалежностi, думаючи, як зреагуе батько, коли дiзнаеться, що вiн прогуляв школу. Пiднiме лiву брову i прогуде: «І це син великого батька? О сором на мою вчену голову!» Однак у мене е поважна причина – я його розшукував! А це краще, нiж тупо сидiти за партою, коли, можливо, твоiй найрiднiшiй людинi потрiбна допомога», – виправдовував вiн себе. Про трагiчнi речi, якi могли статися з батьком, Ясь думати не хотiв.

Мабуть, через свiй юний вiк, коли життя здаеться свiтлiшим i приемнiшим, а всi проблеми – тимчасовими.

З майдану вiн пiднявся вгору провулком, що вiв до Софiйськоi площi, i незабаром стояв перед старовинною хатою з трьома вiкнами на вулицю. Меморiальна дошка повiдомляла, що тут у 1846—1847 роках жив видатний украiнський поет i художник Тарас Шевченко. Це був найстарiший Шевченкiвський музей у свiтi, вiдкритий ще дев’яносто лiт тому.

Ясь гадав, що хата буде маленькою, глиняною, пiд солом’яною стрiхою, яку часто зображують у «Кобзарi», але будинок виглядав цiлком пристойно.

Навiть як на нашi часи. Зроблений з мiцних соснових колод, покладених на кам’яний напiвпiдвал, дбайливо потинькований. Крiзь високi дерев’янi ворота школяр зайшов на доглянуте подвiр’я. На схiдцях ганку бiлява жiночка розмовляла по мобiльному. Тож роздивлятися навсiбiч при нiй не випадало. Семикласник рiшуче рушив до одчинених дверей музею.