Врятувати Тараса Шевченка

– Ну що, з’ясував? – заторохкотiла Яна з музею. – З мiнiстерства вже вдруге дзвонили!

– Тато не ночував удома… – зiтхнув Ясь. – І я не знаю, що про це й думати.

Пiсля минулорiчноi пригоди на свято Миколая вони подружилися з Яною i часто жартома переписувалися. Деколи навiть збиралися утрьох з директором на спiльнi прогулянки Киевом, де ностальгiйно згадували свою таемничу подорож у минуле.

– Як не ночував? – аж присiла Яна у своему кабiнетi.

– А так!

– То, може, щось трапилося? Учора вiн пiшов з роботи ранiше.

– Ого! – присвиснув Ясь. – Сьогоднi ж тiльки п’ятниця.

– Слухай! Може, в нього «тее-то як його» – амурнi пригоди? Вiн останнiм часом якийсь дивний.

– У нього нема часу на такi дурницi! – сердито буркнув Ясь. Йому була чомусь неприемна думка, що в батька може бути iще хтось, окрiм нього. Хоча мама подалася за океан десять рокiв тому, вона, здаеться, все ще перебувала з татом у шлюбi.

– Може, слiд звернутися у полiцiю? – раптом стишила голос Яна. – А раптом трапилося щось жахливе?

Ясь уявив могутню постать тата, який важив понад сто кiлограмiв при зростi пiд 190 сантиметрiв, його великi окуляри, сiточку веселих зморщок бiля очей, бiлий неслухняний чуб i свiтлi вусики, i зрозумiв, що до школи вiн сьогоднi вже не пiде. Хлопець скинув рюкзака на пiдлогу i почав роззуватися.

– Цi батьки гiршi за малих дiтей.

– О’кей! А я попрошу в Галюнi ключа i подивлюся, що робиться в його кабiнетi.

Молода секретарка директора Галина Бiлозуб була першою подружкою Яни Приймак, яка завiдувала фондами музею. Кожен ранок вони починали з кави i свiжих плiток. Тож намовити Галю-ню вiдчинити кабiнет було нескладно. Тим паче що Роман Лук’янович сам просив провiтрювати кiмнату за його вiдсутностi. Вiн любив свiже повiтря i навiть узимку влаштовував собi короткочаснi протяги.

Тато займав меншу кiмнату в невеликiй квартирi Попадинцiв, але зате тут панувало його царство. Стiл був завалений книжками та паперами. На стiнi висiла якась дивна картина, що, як стверджував директор музею, вiн намалював разом з вiдомою художницею. З кутка виглядав портрет Шевченка, подарований Романовi Попадинцю ще на першому курсi. Пiд стiною тулилися стоси лiтератури.