Музей пригод

Запивши, вона вiдчинила вiкно, висунулася до половини i глянула вгору, де свiтилася бенкетна зала.

– Гуляють вони! Миколо Карповичу, треба зламати стiну! Негайно! Це Божий знак! – блиснула вона очима i впритул наблизилася на поблiдлого заступника директора.

– Як зламати? Яку стiну? – повторював самими губами Страшко.

– Це буде всеукраiнський скандал i його звiдси нарештi копнуть… – Нонна Георгiiвна навiть показала футбольний жест, хоча була у довгiй спiдницi.

– Ви збожеволiли! – очманiлий Микола Карпович навiть присiв.

– Навпаки! У мене – просвiтлення! Святий Миколай дае нам останню можливiсть спекатися цього навiженого! Геть хаос, який вiн тут посiяв!

– А якщо хтось довiдаеться, що це був я? – Страшко вже розпускав свою закоротку краватку, бо йому не вистачало повiтря.

– Ключi вiд фондiв е в багатьох. Але у вас е алiбi – я. Ми сидiли i мирно пили чай. А якщо Ромашку виженуть, то ви можете стати навiть… директором.

– Побiйтеся Бога!

– Тодi пробудете заступником до пенсii.

Страшко опинився у безвихiднiй ситуацii. Стати боягузом в очах дами – це було занадто сильне приниження навiть для нього.

– А якщо рвоне? І все пiде к бiсу? – схопився вiн за рятiвну соломинку. – У нас шiстдесят тисяч експонатiв!

– Ой, не вiрте цим панiкерським настроям! По вiйнi тут все обнишпорили. Не могла у Лаврi залишитися вибухiвка. Просто зробiть пролом! Там, певно, ще залишилися iнструменти.

Вона пiдняла його своiми сильними ручиськами i поштовхала до дверей.

– Ви – мiй герой! А я – ваша кицька! Мр-р-р-р! – залащилася вона.

Останнiм часом вони перейняли у стосунках котячу мову, коли хотiли висловити особливi нiжностi.

– Мяу! – озвався Страшко, i його сiрi очi зблиснули холодним вогнем.

Ця жiнка мала якийсь магiчний вплив на нього. Часом вiн ставав нiби зомбi, загiпнотизованим почварою, виконавцем чужоi волi.

– Не барися, любчику! Я з нетерпiнням чекатиму тебе тут! – показала гостренькi бiлi зуби Тарантас i виштовхнула його за дверi.

Наче в туманi, Страшко вийшов надвiр, довго тикав ключем у замок, поки збагнув, що дверi вiдчиненi. Посвiтив собi мобiлкою, пiдiймаючись по сходах. Дiстався у закапелок, де громадилася купа битоi цегли та збоку був акуратно складений польський диво-апарат у шкiряному ящичку. Мiсяць жваво освiтлював коридорчик крiзь невеличке загратоване вiкно.