Музей пригод

– Мирон Клаповух, за п’ять хвилин член Нацiональноi спiлки письменникiв! – якомога дружелюбнiше пiдморгнув брюнет iз срiблястим волоссям.

Молодь не любить офiцiозу – вiн обрав для себе невимушений стиль поведiнки.

– Пан Мирон цiкавиться Шевченком, – Галюня з довгими загнутими, як у ляльки, вiями важко тримала келих шампанського i вже розтягувала слова.

– Чи знае мила панночка, – Клаповух пiшов у наступ, – що Тарас Григорович стояв у цiй самiй залi i, цiлком можливо, теж попивав тут винце з чарiвними дамами?

– Не в залi, а на балконi, – показала Яна тонкою рукою з бiлими лакованими нiгтями на темне вiкно.

– Перепрошую, але згаданий вами краевид вiн малював не з балкона, а з ганку, про що е якнай-докладнiша згадка в його повiстi.

– А я вам кажу, що з балкона, про що свiдчить його особистий пiдпис пiд малюнком! – не здавалася Яна, задерши свiй гостренький носик.

– Не може бути! – пополотнiв Клаповух.

Адже це була теж одна з його сенсацiй, яка вже мала вийти друком в iнтелектуальному часописi «Слово i дiло».

– Я вам зараз доведу! Ця iлюстрацiя е в книжцi! – вигукнула Яна i, поставивши келиха на стiл, поквапилася у свою кiмнату.

Але Мирон ii вже не чув. Вiн жадiбно ловив розмову, яка точилася мiж директором та двома поляками. Іноземцi виявилися двома статечними бiлочубими бороданями, що стояли спиною до нього. Один iз них непогано розмовляв украiнською, щоправда, з вiдчутним польським акцентом.

– То пан директор гадае, що це може бути небезпечно? – цiкавився той.

– Аякже! Примiщення Лаври нiмцi замiнували при вiдступi. Тут по вiйнi залишилися голi стiни без стрiхи. А про цю кiмнату ми випадково дiзналися лише п’ятнадцять рокiв тому. Виявили за стiною порожнечу дiаметром двадцять п’ять метрiв. Тому при вiдкриттi мусимо викликати саперiв. Уявляете, якщо тут все вибухне? – Роман

Лук’янович усмiхнувся коротенькими бiлявими вусиками.

Поки Яни не було, Клаповух поглинав канапку за канапкою, наче в якомусь трансi, i мотав усе почуте на вус. Як вiн i передбачав, побутувало кiлька версiй про вмiст потаемноi кiмнати. Окрiм малоймовiрноi гiпотези про нiмецьку вибухiвку, говорилося про цiнну колекцiю зброi (до вiйни тут був Музей зброi) i навiть про бiблiотеку Ярослава Мудрого, яка зникла ще в давньоруських часах.

Почувши про останне, Мирон ледь не вдавився бутербродом зi шпротами.