Музей пригод

Яна пробiгла повз давнiй фiгурний фонтан, вiдчинила масивнi металевi дверi музею i, як мишка, шуснула у шпарку. Семенiвна, що звично дрiмала за стiйкою чергового, скинула вiд несподiванки сиву голову у червоному мохеровому беретi i, глипнувши незрячими вiд дрiмоти очима, тiльки видихнула: «Ну, ти подивися!»

Яна привiталася, широко посмiхнувшись, i побiгла роздягатися у свою комiрчину, де вiдтепер було ii робоче мiсце. Колишня Лаврська друкарня була мало пристосована пiд музей. Окрiм великих залiв на першому i другому поверсi, доволi зручних для експозицiй, тут бракувало простору для працiвникiв музею, якi здiйснювали наукову та екскурсiйну дiяльнiсть.

Десятки iх тулилося по рiзних кутках i закапелках, по кiлька чоловiк у кабiнетику.

Нарештi Яна прочинила обережненько високi дверi й прослизнула у найбiльше примiщення музею – колишню друкарську залу зi склепiнчастою стелею, де п’ятдесятирiчний Роман Лук’янович, високий огрядний чоловiк у великих окулярах, вже закiнчував виголошувати вiтальне слово.

Поруч iз ним сидiв головний меценат «Зимових забав», коротун iз великою головою, який час вiд часу нею крутив, мовби намагаючись послабити туго зав’язану модну краватку.

«Тож ми сподiваемося, що наш фестиваль виявиться успiшним i стане щорiчним!» – заусмiхався Ромашка i багатозначно подивився на мецената. Мабуть, депутата, який хотiв переобратися на наступний термiн.

Зо два десятки осiб, що сидiли на стiльцях, розкладених у кiлька рядiв перед виступаючими, стримано поплескали.

«Наче вiд учора не iли», – скривилася Яна, хитнувши довгими саморобними сережками-висюльками.

Вона критично озирнула присутнiх. Так, половина – музейники. Он – заступник директора Микола Карпович Страшко поруч з мадам Тарантас, що завiдувала екскурсiями. Дiвчата з наукового вiддiлу. Художниця Оля з чоловiком Остапом, який нiби зiйшов iз картини ХІХ столiття про украiнське село. Така сама зачiска «пiд макiтру» та шевченковi вуса. Двi телекамери i кiлька журналiстiв, як завжди, жовторотих початкiвцiв.

Інакших у музеi не посилають. Це ж не паркетнi зйомки з вiдомими полiтиками. Тут вигiдних зв’язкiв не напрацюеш! А це що за дивний тип?

Яна звернула увагу на високого худорлявого чолов’ягу у чорному потертому шкiряному плащi та червоному шалику, який був недбало обгорнений довкола шиi. Невiдомий сидiв рiвно, наче проковтнув тичку i тримав у руцi поношеного сiрого фетрового капелюха.