Закон рівноваги

Морозов: «…на пострадянському просторi серед поколiнь, що виросло при телевiзорi, тiльки 5 % мають треноване абстрактне мислення, володiють навичками синтезу, аналiзу та вироблення самостiйних суджень. Ще 7 % потенцiйно здатнi до цього в принципi. Інша маса в повсякденному життi зосереджена на вирiшеннi шлункових i сексуальних потреб. Розумова деградацiя значноi маси населення стала проявлятися в загальному зниженнi рiвня культури й поверненнi населення до примiтивних форм поведiнки». Як говорили стародавнi латиняни, настав перiод, quae fuerunt vitia, mores sunt [6 - Quae fuerunt vitia, mores sunt (лат.

) – що було пороком, стало звичаем.].

Обираючи професiю, Дмитро зосередився на тому, що робота, яка подобаеться, перестае бути працею. І тiльки в тому видi дiяльностi можна досягти успiху, який приносить задоволення. Тому вибiр припав на медичний, де його приваблювало бажання допомагати людям, стати справжнiм фахiвцем в професii лiкаря – однiй iз найбiльш шанованих у «нормальних» краiнах, нарiвнi з вчителюванням i захистом Батькiвщини.

Системнi знання людського тiла, бiохiмiчних, бiоелектричних i iнших процесiв, що вiдбуваються в органiзмi, привернули його увагу ще в старших класах середньоi школи, забезпечило перемогу в низцi олiмпiад районного та мiського рiвня з хiмii та бiологii. Крiм того, йому були не чужими iсторiя та англiйська, якi, як казав батько, повинна знати бути у будь-яка освiчена людина.

Однак, як вже було сказано, вiдразу в унiверситет вступити не вдалося, i тому розрядник iз рукопашного бою, легкоi атлетики, кульовоi стрiльби, плавання та туризму, який мав парашутнi стрибки, був призваний до лав Збройних Сил, де дуже захопливо провiв пiвтора року рядовим, а потiм i сержантом у спецназi ГУР ГШ МОУ [7 - Головне управлiння розвiдки Генерального штабу Мiнiстерства оборони Украiни].

Армiя робить iз чоловiка або шлак, або сталь. Те вiйськове братерство, з яким йому вдалося зiткнутися, справило незабутне враження. І, незважаючи на тотальну розруху в краiнi i, природно, в армii, деякi пiдроздiли, тримаючись в основному на ентузiазмi своiх командирiв, були бiльш нiж боездатнi.

Ось туди-то йому i пощастило потрапити. Служба навчила його багато чому, але насамперед – не боятися говорити правду, особливо самому собi. Крiм того, один шановний генерал, з яким неодноразово зiштовхувала служба, навчив розумiти, що спецназ – це закритий клуб для елiти не тiльки з пружними бiцепсами, але i з розумними мiзками.