Хрещення Русі

Водночас вчений видiляе такi характернi риси iхнього релiгiйного вчення: дуалiзм (уявлення про боротьбу в свiтi двох засад – зла й добра); обранiсть членiв громади як «синiв свiтла», передпризна-чених Богом; вiра в кiнець свiту – есхатологiзм (вiд грецького слова «есхатос» – кiнець) i месiанiзм – вiра в прихiд божественного Спасителя, помазаника Божого.

Люди, невдоволенi своiм життям, йшли до кумранiтiв. Римський письменник Плiнiй Старший (І ст. н. е.) повiдомляв: «День у день кiлькiсть 'iх [есеiв] збiльшуеться через появу маси стомлених життям прибульцiв, що iх хвилi фортуни притягають до звичаiв есеiв».

Вчення ессеiв мало великий вплив на формування християнства. Уявлення про кiнець свiту, про боротьбу добра зi злом, месiанiзм, рiзкi виступи проти багатства, своерiдне переплетення вчення про попередне встановлення Богом усiх подiй у свiтi й уявлення про свободу волi людини, яка може обрати шлях спасiння, – все це притаманно як есейству, так i ранньому християнству.

Однак християнство, взявши багато чого у вченнi есеiв, вже на ранньому етапi свого становлення пiшло iншим шляхом.

Найголовнiшою вiдмiннiстю була вiра християн у вже звершений прихiд месii – Ісуса, який постраждав за людей i по тому вознiсся на небо. Саме це ставало головним у проповiдi християнства. Крiм того, для християнськоi проповiдi головним була ii вiдкритiсть, що з самого початку вiдрiзняло групу послiдовникiв проповiдника Ісуса з Назарета вiд кумранськоi громади. Надалi цi вiдмiнностi посилювалися мiрою розвитку християнського вiровчення, мiрою його перетворення на свiтову релiгiю.

Згiдно з християнським ученням, весь шлях людства, аж до явлення i викупноi жертви Христа, був наперед установлений i пророкований. У той же час кожна людина мае свободу обрати шлях спасiння, тобто прийняти християнське вчення, або вiдмовитися вiд нього, як тi люди, у яких «клопоти цьогосвiтнi й омана багатства та рiзнi бажання, ввiходять, та й заглушують слово, i плоду воно не дае[2 - Євангелiе вiд Марка 4:19.

– Прим. перекл.]».

У Посланнi Якова чiтко сказано, що Бог «злом не спокушуеться, i нiкого Вiн Сам не спокушуе. Але кожен спокушуеться, як надиться й зводиться пожадливiстю власною»[3 - Якова 1:13,14. – Прим. перекл.]. Загалом, першi християни, що з’явилися в схiдних провiнцiях Римськоi iмперii, не мали ще анi розробленоi теологii, анi визначеноi етики. Їх гуртувала насамперед пристрасна вiра в можливiсть вiчного спасiння поза тим свiтом i часом, у якому вони жили.