Хрещення Русі

Як бачимо, на той час, коли великий князь Володимир приймав рiшення про введення на язичницькiй Русi однiеi зi свiтових релiгiй, Русь межувала з краiнами, що сповiдували iслам, iудаiзм, захiдне (католицьке) i схiдне (православне) християнство.

Язичницькi вiрування схiдних слов’ян

У цих вiруваннях вiдбилося первiсне уявлення людей про те, що в оточуючому свiтi дiють злi i добрi духи. Цi духи перебували в станi безперервноi боротьби один з одним. До злих духiв слов’яни вiдносили упирiв – мерцiв, що оживають, вампiрiв, якi нападають на людей i ссуть iх кров i здатнi перевтiлитися у дорослу людину, в дитину, в тварину i спричинити тим, хто живе на землi, серйозноi шкоди.

Упирям протистояли добрi духи – берегинi, якi охороняли життя i спокiй людини, плоди його дiяльностi.

Слов’яни поклонялися i приносили жертви криницям, озерам, рiчкам, гаям тощо.

Нашi далекi предки божествами родючостi вважали Рода i Рожаниць. Слов’яни шанували Рода як творця Всесвiту. Вiн давав людям життя, правив небом, розпоряджався дощем, посилав на землю блискавки, керував пiдземним царством.

Разом з Родом зазвичай виступають Рожаницi – богинi родючостi. Їх день – 9 вересня – вiдзначався щороку пiсля завершення сiльськогосподарських робiт. Потiм на змiну Родовi прийшли iншi боги. Небо опанував Сварог, якого почали вважати верховним володарем Всесвiту. Бог Ярило став уособлювати собою весну, природу, що пробуджуеться вiд зимовоi сплячки. Свято Ярила в деяких слов’янських народiв вiдзначалося на початку весни, у iнших – наприкiнцi весни, на початку лiта.

Свято Купали припадало на 24 червня i було присвячено благодатнiй дii дощу. Святу передували «русалii» – урочистостi, присвяченi нiмфам полiв i вод. За слов’янськими вiруваннями, русалки викликали дощ, який напував землю. Слов’яни супроводжували свято Купали барвистими дiйствами. Напередоднi свята на висотах запалювали багаття, через якi стрибали разом юнак i дiвчина. Потiм спускали з гiр палаючi колеса, прагнучи, аби вони згасли тiльки тодi, коли досягнуть води.

Не менше шанували слов’яни й бога Велеса (Волоса), покровителя худоби й скотарства. У X ст. iм’ям Велеса клялися руськi князi, iх дружинники i посли при укладаннi мирних договорiв з вiзантiйськими монархами. До свята Велеса, яке вiдзначали 2 i 6 сiчня, випiкали особливе печиво у виглядi свiйськоi худоби. Люди надiвали звiринi маски, зодягалися у вивернутi кожухи.

Володарем неба слов’яни вважали Сварога.