Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

На боцi короля, а, отже, проти Іспанii, Папа Павло III, оскiльки його сина, П’ера Луiджi Фарнезе, у вереснi 1547 р. було вбито за iнiцiативою губернатора Мiлана Ферранте Гонзага, одного з найбiльших прихильникiв Карла V в Італii. Оттавiо Фарнезе (1524–1586), котрий втратив П’яченцу й врятував Парму вiд iспанськоi окупацii, хоче захистити останню вiд анексii його дiда, Павла III, який хотiв компенсувати цю втрату герцогством Камерино. Сiена, що не приймае iспанський протекторат, побоюеться анексii з боку герцогства Медiчi.

Союзи та конфлiкти

Генрiх II змушуе iмператора пiдписати перемир’я в Ломбардii та вiдмовитись вiд облоги Сiени. Але французький король досяг iнших успiхiв: за пiдтримки нового Папи Юлiя III та Туреччини вiн вiдiбрав Корсику в Генуi в 1553 р., але не змiг захистити Сiену вiд нападу iмперii та Медiчi. У 1557 р. Францiя воювала проти Фiлiппа II, короля Іспанii, разом iз Папою Павлом IV, тодi як армiя на чолi з Франсуа де Гiзом безуспiшно намагалася повернути собi Неаполiтанське королiвство.

Вiйна мiж Францiею та Іспанiею закiнчуеться в Нiдерландах, де французи зазнають поразки в Сан-Квентiно. Генрiх II, котрий майже зазнае межi фiнансового банкрутства, як i його суперник Фiлiпп II, пiдписуе Като-Камбрезiйський мир (1559 р.), згiдно з яким вiдмовляеться вiд Мiлана та Неаполя, за якi воював, але зберiгае Мец, Туль i Верден, що розширюють схiдний кордон, i певнi фортецi в П’емонтi, якi завдяки герою Сан-Квентiно Еммануiлу Фiлiберту Савойському (1528–1580) зберiгають свою незалежнiсть.

Релiгiйнi вiйни

Союз iз князями-протестантами

Окремi рiшення Франциска І та його сина Генрiха ІІ, прийнятi пiд час воен, були суперечливими. Королi християнськоi вiри, без жодних упереджень, укладають союзи з лютеранами проти iмператора Карла V, котрий бореться на захист едностi Церкви й абсолютноi монархii, та з турками, якi й далi загрожують повторними нападами на балканськi територii та узбережжя Іспанii. Союз Генрiха II з князями-протестантами сприяв поширенню протестантизму у Францii (французьких протестантiв називали гугенотами, вiд нiмецького термiна Eidgenossen, «спiльники»), рушiйнi сили якого перебували у Страсбурзi, Базелi та Женевi, яку через Кальвiна (1509–1564) називали Пiвнiчним Римом.

Незважаючи на те, що суверен пообiцяв побороти ересь, у 1559 р. у Парижi вiдбулось засiдання синоду, на якому було ухвалено церковну конституцiю та сповiдання вiри, продиктованi Кальвiном, для всiх громад Францii.