Пригоди Олівера Твіста

 – А могли так-таки нiчого й не довiдатися, якби не одна iх сусiдка: вона сама вiд себе звернулася до Парафiяльноi Ради з проханням надiслати до них лiкаря – там у них жiнка одна тяжко занедужала. Лiкар вийшов саме обiдати, а його учень (дуже моторний хлопчина) надiслав iй якихось лiкiв у пляшечцi з-пiд мастi для чобiт.

– Ось що значить швидка допомога, – зауважив трунар.

– Що швидка, то швидка, але знаете: по правдi роби, по правдi тобi й очi вилiзуть, – провадив сторож. – Що б ви думали, яка дяка вiд цих безсоромних людей? Чоловiк вiдсилае назад лiки й переказуе, що лiки, мовляв, не допоможуть недузi його жiнки й вона iх не питиме! Добрi, сильнi, цiлющi лiки; ще тиждень тому вони допомогли двом iрландським робiтникам та одному вугляревi; i, вважайте, лiки дають за спасибi та ще й з пляшечкою, а вiн – диви, який великий пан – гидуе ними!

Ганебнiсть цього вчинку повстала з новою силою перед Бемблем, вiн iз серцем стукнув цiпком по прилавку й спалахнув як жар.

– О, – скрикнув трунар, – я нiколи не думав…

– Нiколи не думали, сер, – не вгавав сторож, – та нiколи нiхто до такого не додумався б. А тепер маете: вона собi померла, а ми мусимо ii ховати. Що пак я хотiв… ага. Наказано ховати негайно. Що швидше, то краще позбутися цього добра. – З цими словами обурений парафiяльний урядовець насунув на лоба свого трикутного капелюха, не помiчаючи, що вдягае його задом наперед, i виплив з майстернi.

– Вони були такi сердитi, що навiть забули спитати за тебе, – промовив мiстер Соуерберрi, дивлячись услiд сторожевi, що великими кроками подався геть.

– Так, сер, – одказав Олiвер, що протягом короткого вiзиту дорогого гостя старанно намагався не навертатися йому на очi (вiд самоi згадки про нього нiжний голос Олiвера проймали дрижаки). Проте на цей раз вiн даремно так уникав його погляду; на ретельного урядовця пророкування пана в бiлому жилетi справило дуже сильне враження, i тому вiн вважав, що, поки Олiвер у трунаря лише «на розглядинах», поки всiх формальностей iз семирiчним контрактом ще не переведено i загроза, що вiн знову опиниться на шиi парафii, ще не зникла, безпечнiше про нього взагалi не згадувати.

– Гаразд, – сказав мiстер Соуерберрi, беручи капелюха. – Що швидше позбудемось цiеi тяганини, то краще. Ти, Ною, гляди майстернi, а ти, Олiвере, бери картуза й ходи за мною. – Олiвер слухняно одяг шапку й пiшов за хазяiном.