Пригоди Олівера Твіста

 – Пiдросте на наших харчах: на парафiяльних дiтях далеко не заiдеш – хто-хто, а вже я це добре знаю, на них тiльки докладати доводиться, а користi – чортма! Але чоловiки завжди певнi, що вони розумнiшi за нас. Про мене! Сюди! Та сюди-бо, сухоребре! – З цими словами вона вiдчинила боковi дверi й штурхнула Олiвера вниз по крутих вузеньких схiдцях до темноi комiрки, що гордовито звалася «кухнею», але насправдi була темним закамарком перед льохом для вугiлля. В кухнi сидiла якась неохайна дiвчина в стоптаних черевиках i синiх вовняних подертих панчохах.

– Шарлотто, дай цьому хлопцевi те холодне м’ясиво, що ми залишили для Трiпа, – дзвенiла мiсiс Соуерберрi. – Вiн iз самого ранку не повертався додому, то хай вибача. Хлопець, мабуть, не побридуе ним, ге?

Вiд самоi згадки про iжу очi Олiверовi заблищали; тремтячи з голоду, вiн радiсно запевнив, що нiчим не гидуе, i з жадобою накинувся на поставленi перед ним недоiдки.

Якби-то якийсь вгодований фiлософ, iжа й питво якого перетворилися в ньому на жовч, кров якого – лiд, а серце – залiзо, якби-то вiн поглянув, як клацав зубами Олiвер Твiст над недогризками, якими погидував навiть пес.

– Ну що, наiвся? – спитала мiсiс Соуерберрi, коли Олiвер повечеряв (вона дивилася з нiмим жахом на його вовчий апетит, i боязкий острах за майбутне стискав iй серце).

Перед Олiвером не залишалося бiльше анi крихти iстiвного, i тому вiн вiдповiв, що наiвся.

– То ходи за мною, – наказала мiсiс Соуерберрi, беручи в руки тьмяного засаленого каганця, – твоя постiль лежить пiд прилавком. Сподiваюся, ти не боiшся спати серед трун – нi? А проте, бiйся чи не бiйся, а все одно тобi нiде бiльше спати.

Олiвер бiльше не отягався i покiрно пiшов за своею новою господинею.

Роздiл V

Олiвер знайомиться з новим товаришем, бере вперше участь у похоронi, i ремество його господаря справляе на нього неприемне враження

Залишившись на самотi в майстернi, Олiвер поставив блимавку на ослiн i з жахом, цiлком зрозумiлим не то що для дитини, а й для дорослого, озирнувся довкола.