Світова гібридна війна: український фронт

Як наслiдок, краiни, що будують уявлення про власну могутнiсть на основi постачання ресурсiв, дуже скоро чекае велике розчарування.

Локальнi конфлiкти, що виникають на етнiчному або мiжконфесiйному грунтi, не могли б набути загрозливих масштабiв без постiйноi зовнiшньоi пiдтримки. Мiсцевий сепаратизм, який стае знаряддям iмперськоi полiтики зовнiшнiх сил, перетворюеться на один iз провiдних чинникiв продукування та пiдтримки нестабiльностi. Невирiшенiсть конфлiктних ситуацiй, iх штучне «заморожування», постiйна ескалацiя напруженостi обумовлюе посилення iнших загроз.

Водночас геополiтичне мислення, орiентоване на посилення впливiв власноi держави шляхом дестабiлiзацii сусiднiх краiн, може отримати i зворотну реакцiю, оскiльки хаос мае тенденцiю до розповсюдження у максимально можливому просторi.

Вiдповiдно до цих тенденцiй формуються стратегiчнi уявлення про бажаний свiтовий порядок як усталену i внормовану систему вiдносин та поведiнки держав, в якiй сила мае бути пiдпорядкована праву, тобто систему, де будь-якi аспекти взаемин, включно iз силовими, мають регулюватися певними, цiлком прозорими й визначеними нормами.

Необхiдною умовою збереження свiтового порядку е пiдтримання мiжнародноi безпеки i стабiльностi. У реалiях сучасного свiту зберiгаеться потреба протидii негативним наслiдкам суперечливих свiтових процесiв, загостренню мiждержавних суперечностей, врегулювання конфлiктних ситуацiй тощо. Нацiонального рiвня безпеки недостатньо для попередження i подолання сучасних загроз.

Це вимагае вдосконалення мiжнародних механiзмiв боротьби iз сучасними загрозами, включаючи за певних умов i зовнiшне збройне втручання. Але якщо у форматi геополiтичноi парадигми таке втручання було обумовлене iнтересами та бажаннями великоi держави, яка наводила «порядок» у власнiй сферi впливiв, то глобалiзацiйний пiдхiд побудований переважно на мiркуваннях щодо захисту прав людини i спираеться на дiючi мiжнароднi правовi механiзми.

Ізоляцiонiзм та рiзноманiтнi форми його прояву, такi як автаркiя, класичнi форми нейтралiтету, вiдмова вiд адекватних дiй щодо зовнiшньоi агресii i вiд урахування небезпеки певних внутрiшньополiтичних процесiв у сусiднiх краiнах, е невиправданими у форматi глобалiзацiйноi парадигми i з погляду власних нацiональних iнтересiв.

Такi форми приховування та уникнення загроз в умовах глобалiзованого свiту не лише не забезпечують надiйного захисту вiд них, а й створюють додатковi проблеми.