Світова гібридна війна: український фронт

Щоправда, на сьогоднi ще немае достатньо потужних форм консолiдацii зацiкавлених краiн, а суперечностi мiж деякими з них стимулюють агресора до бiльшоi активностi та штучного поглиблення розбiжностей.

Приналежнiсть окремих частин регiону Схiдноi Європи до рiзних вiйськово-полiтичних та економiчно-полiтичних iнтеграцiйних угруповань створюе потенцiал для бiльш серйозного протистояння, який може бути актуалiзований унаслiдок загострення суперечностей та боротьби за домiнування. Для регiональних держав, що опинилися поза межами цих угруповань (Украiна, Грузiя, Молдова), зберiгаеться загрозлива ситуацiя неможливостi дiевого захисту вiд зовнiшньоi агресii за допомогою внутрiшнiх ресурсiв або за пiдтримки держав-союзниць.

За таких обставин зростае вiйськово-полiтична напруженiсть у регiонi, коли, з одного боку, нарощують вiйськову присутнiсть та проводять вiйськовi навчання краiни НАТО, а з iншого – нарощуються та активiзуються росiйськi збройнi сили поблизу кордонiв Украiни i на окупованiй територii. Високий рiвень занепокоеностi серед краiн евроатлантичноi спiльноти викликають постiйнi погрози з боку РФ використати свiй ядерний потенцiал, елементи якого плануеться розмiстити в Криму.

З березня 2014 р., пiсля початку росiйськоi агресii проти Украiни, безпекова ситуацiя в свiтi та Європi докорiнно змiнилася, що призвело до рiзкого пiдвищення значення трансатлантичних структур з iх опорою на «жорстку» силу. На перший план вийшла необхiднiсть бiльш узгодженоi полiтики США та ЄС щодо протидii росiйськiй агресii.

На позицiю краiн – членiв ЄС безпосередньо вплинула й продовжуе впливати полiтика США, а також величезнi дипломатичнi зусилля Нiмеччини, яка взяла на себе подвiйну роль – координатора всерединi ЄС та координатора мiж ЄС та США.

Водночас сподiвання на захiдну допомогу або на сприяння iнших держав iз сильним вiйськовим потенцiалом залишаються непевними навiть для сусiднiх з РФ краiн – членiв Пiвнiчноатлантичного альянсу, якi пам’ятають про егоiстичнiсть та схильнiсть Заходу до компромiсiв i поступок агресоровi.

Украiнський досвiд свiдчить, що сподiватися у протистояннi агресору краще лише на себе, на мiцнi збройнi сили та волю народу до спротиву.

Регулятивною iдеею краiн Заходу е настанова на винятково мирне дипломатичне вирiшення конфлiктноi ситуацii на Донбасi. Однак переговори i спроби переконати агресора, який заперечуе свою роль у вiйнi, ведуть лише до тимчасового послаблення бойових дiй з постiйними спалахами iнтенсивноi ескалацii.