Три мушкетери

Тим часом д’Артаньян, який уже марив про майбутнi любовнi втiхи, розмовляючи з нiчним небом i всмiхаючись до зiрок, пiднiмався вулицею Шерш-Мiдi, або Шасс-Мiдi, як ii називали в тi роки. Оскiльки вiн був неподалiк вiд будинку, де жив Арамiс, то вирiшив завiтати до свого друга й пояснити йому, що його змусило послати до нього Планше з проханням негайно прийти до мишоловки. Якщо Арамiс був удома, коли прийшов Планше, вiн, безперечно, негайно побiг на вулицю Могильникiв i, не заставши там нiкого, крiм хiба що двох своiх товаришiв, не мiг тепер збагнути, що все це мало б означати.

Отож належало все пояснити друговi. Так уголос розмiрковував д’Артаньян.

Але причина, через яку д’Артаньян вирiшив зайти до свого друга, була лише приводом для того, щоб поговорити з Арамiсом про чарiвну панi Бонасье, яка полонила якщо не серце гасконця, то думки напевне. Перше кохання i скромнiсть – поняття несумiснi. З першим коханням пов’язана така бурхлива радiсть, що закоханому, аби вiн не захлинувся в ii хвилях, потрiбно комусь про неi розповiсти.

Ось уже двi години, як нiчна пiтьма огорнула Париж i вулицi його майже спорожнiли. Всi годинники Сен-Жерменського передмiстя вибили одинадцяту годину. Було тепло i тихо. Д’Артаньян йшов провулком, тим самим, де нинi пролягае вулиця Асса. Юнак з насолодою вдихав пахощi, якi долiтали з вулицi Вожирар iз садiв, що iх освiжила вечiрня роса i нiчний вiтерець. Удалинi, хоч i приглушенi щiльними вiконницями, чулися п’янi пiснi гультяiв, що веселилися в якомусь шинку.

Дiйшовши до кiнця провулка, д’Артаньян повернув лiворуч. Будинок, у якому жив Арамiс, стояв мiж вулицями Кассет i Сервандонi.

Д’Артаньян проминув вулицю Кассет i вже побачив дверi будинку свого друга, над якими вiття клена, заплетенi густим диким виноградом, утворили щiльний зелений навiс. І раптом д’Артаньян помiтив, як щось, схоже на тiнь, промайнуло з боку вулицi Сервандонi. Це щось було загорнуте в плащ, i д’Артаньяновi спочатку здалося, що то чоловiк.

Але невисокий зрiст, непевна хода i рухи швидко переконали його, що перед ним жiнка. Вона то зупинялася, то повертала назад, а потiм знову рушала вперед. Зупинившись, вона пiдводила голову, щоб краще роззирнутися, де вона. Одне слово, вона поводилася так, немов сумнiвалася, чи той це будинок, якого вона шукае. Д’Артаньян був заiнтригований.

«А чи не запропонувати iй своi послуги? – подумав вiн. – Судячи з ii ходи, вона молода… може, й гарненька.