Три мушкетери

За п’ять хвилин пан де Тревiль уже запитував у д’Артаньяна, чим вiн може бути йому корисний i що змусило його до вiзиту в такий пiзнiй час.

– Вибачте, добродiю! – сказав д’Артаньян, який, чекаючи капiтана, встиг перевести стрiлки годинника на три чвертi години назад. – Я гадав, що двадцять п’ять хвилин на десяту – не надто пiзнiй час для вiдвiдин.

– Двадцять п’ять хвилин на десяту? – вигукнув пан де Тревiль, обертаючись до стiнного годинника. – Але ж це неможливо!

– Переконайтеся в цьому самi, – запропонував д’Артаньян.

– І справдi, – погодився де Тревiль. – Менi здавалося, що вже значно бiльше. Отже, про що ви хотiли поговорити зi мною?

Тут д’Артаньян почав якнайдокладнiше описувати становище, в якому опинилася королева. Вiн розповiв, що довiдався про замiри кардинала, спрямованi проти Бекiнгема, i говорив вiн так переконливо, що де Тревiль усе сприйняв за щиру правду, тим бiльше що й сам вiн, як ми вже говорили, помiтив деякi змiни у стосунках мiж кардиналом, королем i королевою.

Годинник вибив десяту, i д’Артаньян почав прощатися з паном де Тревiлем, який, подякувавши йому за повiдомлення й порадивши залишатися вiрним королю та королевi, повернувся до вiтальнi.

Спустившись униз, д’Артаньян раптом згадав, що забув свiй цiпок. Тому вiн швидко пiднявся назад, зайшов до кабiнету й обережно пересунув стрiлки годинника на мiсце, щоб на ранок нiхто не помiтив, що iх торкалася чиясь рука. Вiдтепер певний, що в нього е свiдок, який пiдтвердить його алiбi, вiн за якусь мить уже крокував по вулицi.

XI

ПОЧАТОК ІНТРИГИ

Вийшовши вiд пана де Тревiля, д’Артаньян поринув у мрii, обравши найдовшу дорогу, щоб повернутися додому.

Про що ж мрiяв д’Артаньян, так далеко вiдхилившись вiд звичного маршруту, поглядаючи на зоряне небо i то зiтхаючи, то усмiхаючись?

Його думками заволодiла панi Бонасье. Майбутньому мушкетеровi ця молода жiнка здавалася мало не iдеалом коханки. Вона була гарна, повита серпанком загадковостi, посвячена в усi таемницi двору, що надавало ii чарiвному личку зворушливого виразу серйозностi.

Крiм того, вона здавалася здатною на взаемне почуття, що саме по собi нестримно притягуе недосвiдченого коханця. До того ж д’Артаньян врятував ii вiд цих негiдникiв, якi збиралися обшукати ii i завдати тiлесних мук. Вона повинна була вiдчувати до нього почуття вдячностi, яке так легко могло перейти до взаемин набагато нiжнiших.