Три мушкетери

Арамiс ледь помiтно кивнув головою, але при тому не виказуючи привiтностi. Усi четверо вiдразу ж припинили розмову й мовчки втупилися в нього.

Д’Артаньян був не якийсь там бевзь, аби не помiтити, що вiн тут зайвий. Але вiн був ще зовсiм мало обiзнаний з манерами вищого свiту, щоб з гiднiстю вийти з того скрутного становища, в яке, як правило, потрапляе людина, що, зустрiвшись з малознайомими людьми, втручаеться в чужу розмову. Вiн гарячково шукав спосiб, як, не принизивши себе, чкурнути звiдси, i раптом помiтив, що Арамiс упустив хусточку i, мабуть, через неуважнiсть наступив на неi ногою.

Д’Артаньяновi здалося, що доля, нарештi, подарувала йому чудову нагоду виправити свою помилку. Нахилившись, вiн з найлюб’язнiшим виглядом висмикнув хусточку з-пiд ноги мушкетера, хоч той, здаеться, щосили намагався цьому протидiяти, i, простягаючи ii Арамiсовi, сказав:

– Здаеться, це ваша хусточка, добродiю. Для вас, певне, було б дуже прикро ii загубити.

Хусточка й справдi була розкiшно вигаптувана, а на одному з ii рiжечкiв виднiлися корона i герб.

Арамiс густо почервонiв i скорiше вихопив, нiж узяв хусточку з рук гасконця.

– Овва! – вигукнув один iз гвардiйцiв. – І пiсля цього ти, Арамiсе, будеш запевняти, що не знаешся з панi де Буа-Трасi, тодi як ця мила дама люб’язно позичила тобi свою хусточку! Га?

Арамiс зиркнув на д’Артаньяна так, аби той зрозумiв, що в нього з’явився смертельний ворог, але вiдразу перейшов на звичайний для нього веселий тон.

– Ви помиляетеся, пане, – запевнив вiн.

 – Бо ця хусточка нiяк мене не стосуеться, i я не знаю, чому цей добродiй дав ii саме менi, а не комусь iз вас. До речi, моя хусточка ось, у мене.

І вiн витяг з кишенi власну хусточку, також дуже вишукану i з тонкого батисту, – хоча батист у тi роки коштував дуже дорого, – але без усякоi вишивки i герба, а лише прикрашену вензелем свого власника.

На цей раз д’Артаньян не пустив i пари з вуст: вiн зрозумiв, що вскочив у нову халепу. Але запевнення Арамiса нiяк не вплинули на його приятелiв.

Один з них з пiдкресленою серйознiстю звернувся до мушкетера.

– Коли це так, як ти кажеш, – мовив вiн, – то я змушений, любий мiй Арамiсе, просити тебе повернути цю хусточку. Адже Буа-Трасi, як тобi вiдомо, – один з моiх найближчих друзiв, i я не хочу, щоб хтось хизувався, що в нього е речi його дружини.

– Твоi претензii безпiдставнi, – вiдповiв Арамiс. – І, визнаючи справедливiсть твоеi вимоги, я все-таки вiдмовлю тобi через форму, в якiй ти ii подав.