Три мушкетери

Цiлий день передпокiй гудiв, як вулик, тодi як поряд у кабiнетi пан де Тревiль приймав гостей, вислуховував скарги, давав накази, i, немов король на своему балконi в Луврi, пiдходив до вiкна, щоб зробити огляд своiм вiйськам.

У той день, коли д’Артаньян прийшов сюди вперше, його вразила кiлькiсть вiдвiдувачiв – нечувана для провiнцiала, який щойно випурхнув з рiдних пенатiв. Провiнцiал, щоправда, був гасконцем, а його землякiв у тi часи вважали за людей, яких не так легко чимось збентежити. Проминувши масивнi ворота, оббитi довгими цвяхами з квадратними головками, вiдвiдувач опинявся серед юрби озброених людей, котрi, перегукуючись, походжали подвiр’ям i затiвали то сварку одне з одним, то якусь гру.

Годi й сподiватися продертися через цей тiсний живоплiт, коли ти не офiцер, вельможа або гарненька панночка.

Саме крiзь оцю безладну й галасливу юрбу намагався протовпитися наш юний друг, ледве стримуючи в грудях колотнечу серця, притискаючи до худих нiг свою довгу шпагу, притримуючи рукою капелюх i нiяково усмiхаючись тiею усмiшкою провiнцiала, який намагаеться триматися з гiднiстю.

Розминувшись з яким-небудь гуртом вiдвiдувачiв, вiн полегшено зiтхав, але розумiв, що присутнi оглядаються на нього, i вперше в життi д’Артаньян, дарма що був про себе досить високоi думки, вiдчув себе смiшним.

Дiйшовши до сходiв, д’Артаньян спинився перед ще бiльшою перешкодою. Внизу четверо мушкетерiв завели якусь незрозумiлу гру (про яку ми розкажемо нижче), тодi як десять чи дванадцять iхнiх приятелiв очiкували своеi черги, щоб i собi взяти участь у цiй забавi.

Один з четвiрки, стоячи на сходинку вище за iнших, хвацько вимахував шпагою, вiдбиваючись вiд решти i не даючи або принаймнi роблячи все, щоб не дати iм пiднятися.

Цi трое наскакували на нього, теж спритно орудуючи своiми шпагами. Д’Артаньяновi спочатку здалося, що це фехтувальнi рапiри, на вiстря яких надiтi захиснi насадки. Але невдовзi зi свiжих подряпин на обличчях учасникiв гри вiн зрозумiв, що, навпаки, клинки були як слiд вiдточенi i загостренi.

До того ж при кожнiй новiй подряпинi не тiльки глядачi, а й самi учасники поединку реготали, як божевiльнi.

Мушкетер успiшно стримував натиск своiх супротивникiв на верхнiй сходинцi. Довкола зiбрався вже натовп цiкавих. За умовами гри той, хто дiставав поранення, вибував, i його черга на аудiенцiю переходила до того, хто зумiв завдати йому влучного удару.