Три мушкетери

 – Якщо я вам бiльше не потрiбен, накажiть одвести мене куди-небудь. Менi набридло слухати лементування цього пана.

– Вiдведiть арештованих до iхнiх камер, – наказав комiсар, одночасно вказуючи i на Атоса, i на Бонасье, – i нехай iх охороняють як слiд.

– Перепрошую, – як завжди, спокiйно зауважив Атос, – коли ви маете бажання поговорити з паном д’Артаньяном, то менi незрозумiло, як саме я можу його замiнити.

– Робiть, як вам наказано! – верескнув комiсар. – І тримайте язик за зубами! Чуете!

Атос, знизавши плечима, пiшов за вартовими, а Бонасье всю дорогу так скиглив i стогнав, що мiг би розчулити серце й найлютiшого тигра.

Галантерейника вiдвели до тiеi самоi камери, де вiн провiв нiч, i залишили його там до вечора. Цiлiсiнький день Бонасье плакав, як звичайний галантерейник, бо, за його ж словами, вiн був простою цивiльною людиною, а не воiном.

Увечерi, близько дев’ятоi години, коли вiн уже мостився спати, в коридорi почулися кроки. Хтось наближався i нарештi спинився бiля його камери: дверi вiдчинились, i до камери увiйшли вартовi солдати.

– Ідiть за мною, – звелiв полiцейський чиновник, який зайшов слiдом за солдатами.

– Іти за вами? – вигукнув Бонасье. – Іти за вами такоi пiзньоi години? Сили небеснi! Але куди?

– Туди, куди нам наказано вас доправити.

– Але це не вiдповiдь!

– Нiчого бiльше сказати ми вам не можемо.

– О Боже! Боже мiй! – прошепотiв бiдолашний галантерейник. – Цього разу я загинув!

І вiн слухняно, як теля за налигачем, поплiвся за вартовими.

Йому знову довелося пройти тим самим коридором, яким його вели вранцi, перетнути двiр, перейти ще через одну будiвлю, щоб, нарештi, опинитися бiля головних ворiт, де на них чекала карета, оточена чотирма стражниками на конях. Бонасье посадовили в карету, полiцейський чин влаштувався поруч з ним, дверцята замкнули на ключ, i обое опинилися нiби в пересувнiй в’язницi.

Карета повiльно, наче похоронний катафалк, рушила вперед. Крiзь вiконнi гратки арештований мiг бачити тiльки будинки та брукiвку.

Та невдовзi його знову охопив невимовний жах. Це сталося саме тодi, коли вони пiд’iхали до цвинтаря Святого Якова, де ховали державних злочинцiв.