Бесіди майстра Хай Тао про стратегію

Втiм, насправдi неважливо, чи дiйсно все описане в книжцi трапилося з однiею людиною або ж це пiзнiша компiляцiя рiзних авторiв, як нерiдко бувало в ту епоху. Головне не це, а мистецтво стратегii як таке, що постае нам в життевих iсторiях та оповiдках великого майстра – справжнього або вигаданого.

Примiтки до слiв, позначених в текстi зiрочкою.

Вейцi – китайська назва гри го.

Лi – мiра довжини, в рiзнi епохи становила вiд 300 до 600 метрiв.

Мацзян – правильна вимова назви гри, вiдомоi як маджонг.

Сянцi – китайська гра, можливо, мае спiльне походження з шахами.

Цi – життева енергiя, що пронизуе Всесвiт i людину.

Чимало стародавнiх китайських термiнiв замiненi сучасними, щоб не перевантажувати читача. Це, звичайно, позбавляе текст етнографiчного шарму, натомiсть очищае основний сенс.

??

Як ухвалювати рiшення

Якось учнi запитали Хай Тао:

– Учителю, як вам вдаеться завжди знаходити правильнi стратегiчнi рiшення? Адже часто бувае так, що iнформацii бракуе, а часу на ii аналiз немае зовсiм! А цiна помилки дуже велика.

– У мене е надiйний, перевiрений часом прийом, заповiданий менi моiм учителем, – вiдповiдав Хай Тао.

– Учителю, розкажiть нам про нього! Навчiть нас!

– Я завжди ношу в кишенi двi квасолини – чорну й бiлу. Ось вони, бачите? Передусiм я намагаюся сформулювати стратегiчну задачу у виглядi такого питання, на яке можна вiдповiсти «так» або «нi». Потiм я лiзу в кишеню й навмання дiстаю одну квасолину. Бiла значить «так», чорна – «нi».

– Але ж виходить, що рiшення вибрано випадково, вчителю?

– Звiсно. Але в умовах невизначеностi, якщо рiшення треба ухвалити негайно, послiдовнiсть i жорсткiсть завжди краще коливань i нерiшучостi. Краще якiсно втiлити будь-яке рiшення, нiж сахатися вiд одного до iншого, вагатися та змiнювати думку до останнього.

??

Як вивчати мистецтво управлiння

Якось правитель царства Цзiнь забажав, щоб його син пройшов навчання в Хай Тао.

– Перший рiк ми будемо вивчати управлiння в бою десятком воiнiв, – оголосив Хай Тао учням.

– Але як же так, вчителю, – пiднiс голос молодий принц. – Адже менi судилося бути правителем, успадковувати царство мого батька, хай триватимуть довго його роки.