Основи економічних знань

Веблен визначав iнститут як поширений (звичний) спосiб думки в тому, що стосуеться окремих вiдносин мiж суспiльством i особистiстю, та окремих функцiй, що ними виконуються. Вiн вважав також, що iнститути – це «звичнi способи реагування на стимули, якi створюються обставинами». Оскiльки ж обставини постiйно змiнюються, iнститути також мають змiнюватися, змiнюючи тим самим суспiльство. Такi змiни Т. Веблен уявляв як природний вiдбiр найбiльш пристосованого способу мислення, процес вимушеного пристосування iндивiдiв до оточення, що поступово змiнюеться мiрою розвитку суспiльства та соцiальних iнститутiв, в умовах яких проходить людське життя.

Сучаснi iнституцiоналiсти розрiзняють поняття iнституцiя та iнститут, визначаючи суть першого як звичай, порядок, прийнятий у суспiльствi, а другого – як закрiплення цих звичаiв та порядкiв у виглядi закону або установи. На такiй основi з’являеться розумiння iнституту як сукупностi формальних i неформальних правил i норм, а також механiзмiв, що забезпечують iх дотримання (виконання).

Визначаючи економiку як сукупнiсть iнститутiв, що формують ринки i за допомогою яких ринок дiе, пiдкоряючись певним правилам, iнституцiоналiсти водночас не зводять свiй аналiз лише до ринкових iнститутiв. Т. Веблен, наприклад, розглядаючи «безпосередньо економiчнi», або «економiчнi за своiм характером» iнститути, як «економiчну структуру суспiльства», що складаеться з двох сторiн: одна мае вiдношення до «бiзнесу», а друга – «до промисловостi», говорить про iх нерозривний зв’язок iз iнститутами соцiальними.

Останнi, в його розумiннi, е особливими способами iснування суспiльства, якi утворюють особливу систему суспiльних вiдносин i виступають дiевим чинником вiдбору та пристосування, в процесi якого вiдбуваеться формування переважаючих або панiвних типiв вiдносин, тобто економiчних iнститутiв, та духовна позицiя суб’ектiв цих вiдносин. Водночас трансформацiя самих соцiальних iнститутiв, на думку вченого, в основi мае сили, повнiстю економiчнi за своею природою.

Отже, iнституцiоналiзм, вiд самого зародження передбачае розширення рамок полiтичноi економii, збагачення ii предмета та методологii за рахунок визнання об’ективного характеру взаемодii економiчних i позаекономiчних, зокрема соцiальних чинникiв економiчного розвитку, та необхiдностi дослiдження iхнього впливу на динамiку, термiни та якiсть змiн економiчних iнститутiв за умов як локальних, на нацiональному рiвнi, так i глобальних трансформацiйних процесiв.