Справа «Про страчений одяг»

Город прибраний, доглянутий, тiльки червонiли бурячинням кiлька рядкiв столових бурякiв – iх можна копати перед самим снiгом, та де-не-де стирчало поодиноке кукурудзиння, може, у тому який знак, щоб урожай був нарiк – не збирати все, поки не припреться гусеничний трактор орати. Тракторист з поля заскочить та за пiвлiтра зоре, незважаючи на темний авторитет господарки. Пiд хлiвом, за плетеною з рудоi лози стiною, буцнувся колесом у порожню собачу буду мотоцикл з коляскою МТ-10 болотного кольору. На криницi з повного вiдра скапувала вода – цяп-цяп, пий мене…

– Шановна!.

Баба вiдкрутила чергову грушу, як електролампочку, потримала тичку над головою, придивляючись до прибульцiв, з прикрiстю щось пробурмотiла й прошелестiла розтоптаними домашнiми капцями до ворiт.

– А ви знаете, що значить Бунька?.. – стала за п’ять метрiв i вороже затрiщала, як суха дошка, неначе ось зараз ударить iх тiею довгою тичиною по плечах та й пожене назад у долину.

– Нам сказали, що це вас так звуть, – промимрив на той сухий трiск невпевнений Артем. – Ликера Бунька…

– Дурний вас пiп хрестив!.. – без вихилясiв, не вдаючись до алегорiй, поставила iм дiагноз вiдьма й кинула, не дивлячись, куди впаде, самолов для груш. – Бунька – це по старовинному… пiхва. Хто як почуе – дурна, лунка, глибока, порожня… Стара!.. Ану повторiть!.. Кого ви шукаете?..

– Ми не ми!.. – закрутились, заскiмлили, нiби перед стратою, обманутi хлопцi.

– Буньки?.. – продовжила замiсть них лиха баба, блискаючи iдкими очима. – Ну то ви ii знайшли!.. Бо Бунька – це ще й глечик з вузьким горлом. Менi таке бiльше подобаеться… Зразу злилася, а тепер – змирилася. Народ скаже, як зав’яже. І нiчого не помiняеш… А взагалi-то мене звати Ликера Семенiвна Ставницька, я з древнього польського роду. Це щоб ви, мiлiцiонери, на майбутне пам’ятали…

– Звiдки ви дiзнались?.. – занепокоiвся шкiряний Михайло.

– У вас на лицях написано, – Ликера нахилила вiдро з цямриння, полила на руки, стрiпнула, наче позбулась брудноi енергii. – Великими буквами… Ось на тобi, – показала довгим сухим стручком пальця на Артема, – жiнка гасае. Ой, як гасае!.. Дитину хоче. Вона за тебе здатна померти. Або когось убити… А за тобою, – стручок переметнувся на оперативника, – стара жiнка пантруе. Не вiрить тобi, що тiльки п’еш, а не гуляеш… Це, мабуть, теща?..