Лемберг. Небо над Віднем

– Обов’язково, – запевнив Шойман, – гадаю, найкраще це буде зробити в моему вiденському кабiнетi.

Лiновська подякувала i повернулась до панi Танатович, бо та вже починала нову промову про те, що Наполеон врятуе Рiч Посполиту.

Зненацька з’явилася ще одна гостя. Це була молода чарiвна брюнетка в елегантнiй дорожнiй сукнi. З ii появою бiльшiсть балачок нагло урвались, i присутнi, як чоловiки, так i жiнки, прикипiли до неi очима. Жiнка, проте, не розгубилась i вiдповiла чарiвною усмiшкою. Нова гостя вiдмовилась вiд вина, i, оскiльки була без кавалера, то одразу декiлька чоловiкiв наввипередки рушили до неi пропонувати кавалерськi послуги.

– Мое шанування, панi! Дозвольте вiдрекомендуватись. – трохи захекавшись, промовив вiн, – Алекс Заклетський…

– Емма Штайнер, – вiдповiла жiнка.

Шойман був неподалiк, тому розчув ii iм’я.

– З дозволу панi, – галантно продовжив Заклетський, пропонуючи гостi руку.

– Залюбки, – вiдповiла вона i рушила з ним у глибину зали.

Решта чоловiкiв, серед яких i доктор, спопеляли Заклецького заздрiсними поглядами, але той нiкого, окрiм своеi чарiвноi супутницi, не помiчав.

І нарештi, коли вже всi виснажились розмовами на штучнi теми i було знищено бiльшу частину вина й закусок, до зали урочисто зайшли граф i графиня фон Шуленберг. Присутнi радiсно i з полегшенням зiтхнули. Отже, iхне чекання завершилось!

– Дорогi нашi друзi, – сказав граф, – ми з графинею найперше просимо вибачення за те, що змусили вас так довго чекати.

– Але граф настiльки ж вiдповiдальний, наскiльки i впертий, – пiдхопила дружина, – тому й не заспокоiвся, доки не оглянув кожен гвинтик.

Вони з нiжнiстю подивилися одне на одного, i зал не втримався вiд оплескiв. Подружжя Шуленберг були гарною парою. Графиня – вродлива жiнка, граф – статечний чоловiк, обое були взiрцем вишуканостi та шляхетностi.

– Однак тепер, – продовжив Шуленбург, – я особисто маю цiлковиту певнiсть, що нашу подорож не зiпсують технiчнi негаразди… Панi та панове, свiт, до якого ми звикли, стрiмко змiнюеться. Точнiше, вiн тiкае вiд нас, вiдходить щоразу далi на захiд. Ми, на жаль, не можемо змiнити обставини i зробити так, щоб старi цiнностi залишились в Галiцii. Але ми можемо податися за ними слiдом. Ми тi, хто залишався тут до останнього i тепер опинився в пастцi вiйськового стану.