Лемберг. Візит доктора Фройда

Тут вiн помiтив, що руки його дрiбно тремтять – чи то вiд недоспаноi ночi, чи то вiд цих гарячих розповiдей колеги. За кiлька хвилин спазми в шлунку нагадали, що сьогоднi вiн забув про снiданок, i, роздавивши недопалок, Якуб ще нижче схилився над документами. Вочевидь, i зблiднув ще бiльше, бо Пауль одразу ж поцiкавився, чи все гаразд. Якуб кивнув i навiть скривив усмiшку. Говорити не хотiлося, бо голос його точно викаже.

Нiманд пригадував, як одного разу побував у Пауля вдома, коли треба було забрати й вiднести в контору чийсь тестамент.

Його коханка, пишногруда бiлявка з палким поглядом i чутливими губами, незважаючи на присутнiсть в домi сторонньоi людини, не могла вiдiрватись вiд Пауля. Сидячи поруч з ним на канапi, вона без упину гладила того по плечу i волоссю, поправляла йому сорочку i, здавалось, понад усе хотiла, щоб Якуб чимшвидше забрався пiд три чорти. Вiдмовившись вiд чаю, хоч i змерз, як собака, Нiманд тодi так i зробив. При цьому був певен, що, як тiльки за ним зачинилися дверi, цi двое накинулись одне на одного, мов звiрi.

За чверть години в контору зайшов Флiдерман. Пауль одразу ж пiдморгнув Якубу, мовляв: «Пам’ятаеш, що я назвав його кажаном? Правда, схожий?». Нiманду вперше за добу стало смiшно. Шеф мав якийсь чудернацький темний плащ з великими вставними плечима, що справдi робило його схожим на кажана.

– Ви в доброму гуморi, пане Нiманде? – одразу ж зреагував шеф. – Давненько я вас таким не бачив.

Сам вiн, схоже, встав не з тiеi ноги сьогоднi.

– Пробачте, – мовив Якуб i знову низько опустив голову.

Флiдерман тiльки нервово махнув рукою i заходився розстiбати свое дивакувате пальто. Роздягнувшись, вiн розтер долонями обличчя i вмостився за свiй стiл.

– Остопаскудiла ця зима, – видихнув шеф i замiсть паперiв розгорнув перед собою якусь газету. Кiлька хвилин в конторi панувала тиша, аж раптом Флiдерман голосно вилаявся. Пiдлеглi з подивом глянули на нього.

– Я знав цю дiвчину… – промовив шеф, тицьнувши пальцем у газетну шпальту: – Жила неподалiк…

Флiдерман простягнув Паулю свiжий номер газети «Wiener Zeitung».

«Брутальне вбивство в центрi Вiдня, – упiвголоса прочитав той, – близько пiвночi на Планкенгассе було знайдено труп молодоi дiвчини. Тiло було оголеним. На ньому виявили численнi слiди вiд ударiв ножем… Загиблою виявилась 17-рiчна донька шеф-iнспектора вiденськоi полiцii Рiхарда Штальмана, Амелiя…»

– Приемна була дiвчина. Старанна, порядна… Гордiсть свого татуся, – сказав Флiдерман i знову вилаявся.