Лемберг. Візит доктора Фройда

Вiстовичу вистачало грошей на невеликий, проте зграбний одноповерховий будинок, з вiкна якого вдень виднiлося море. Звiсно, в його становищi вимушеноi емiграцii було б значно мудрiше винаймати всього лишень кiмнату де-небудь в iншiй, дешевшiй частинi мiста, проте вiн сподiвався на краще. Наприклад, на те, що невдовзi в нього з’явиться тутешне джерело прибуткiв. Найiмовiрнiшою здавалась можливiсть влаштуватися на службу до нiмецькоi полiцii, проте Вiстович усе зволiкав. Зрештою, справдi вартувало почекати, доки про нього забудуть i у Львовi, i в Данцигу.

На порозi будинку його пройняло дивне хвилювання. Дiстаючи з кишенi ключа, комiсар навiть завмер, дослухаючись до своiх вiдчуттiв, але врештi тiльки впiвголоса вилаявся:

– Параноя, курва…

Жодних причин для непокоення в нього справдi не було. Навколо панувала вечiрня тиша, яку порушував тiльки вiддалений голос моря… Вiстович повернув ключ у замковiй шпаринi i, прочинивши дверi, глибоко вдихнув сперте внутрiшне повiтря. Видихнувши, вiн обережно переступив порiг.

– Параноя, – хрипло повторив сам до себе комiсар i сягнув до кишенi за сiрниками. Слiд було запалити лампу, що стояла на столi в передпокоi.

– Guten Abend gerr Vistovych,[7 - Доброго вечора, пане Вiстовичу (нiм.).] – несподiвано пролунало з темряви, i промiнь кишенькового лiхтаря рiзонув йому очi.

Лишалося тiльки втрете вилаятись. Цього разу спересердя. Ледь не вперше за життя Вiстович не прислухався до своеi iнтуiцii й миттево за це поплатився.

– Руки вгору, – почулася команда.

Свiтло ковзнуло по двох гладеньких револьверних стволах, що були нацiленi на нього. З такими аргументами було важко сперечатися. Напружено вдивляючись у темний простiр перед собою, комiсар виконав вимогу.

– Чудово, – похвалив його той самий голос, нiби вчитель гiмнастики свого учня. – Це сiрники у вас в руках?

– Сiрники, – вiдповiв Вiстович.

– Дайте iх сюди…

Комiсар обережно простягнув паперову коробочку перед собою. З темряви вигулькнула рука в шкiрянiй рукавичцi i забрала сiрники.

– Ми гадали, у вас тут е електричне освiтлення, – пояснив голос, а далi хтось почав запалювати гасову лампу. – Своiх сiрникiв ми не прихопили.

– Будинки з електрикою вдвiчi дорожчi, – пояснив комiсар.

– Ну й хрiн з ними, – пробурмотiв iнший голос. – Заграли з цими новацiями…

Врештi лампа загорiлася, освiтивши собою двох типiв мiцноi статури, що вже не зводили з Вiстовича анi очей, анi зброi. Комiсар усе ще тримав своi руки пiднятими.