Король болю

Звiдси навiть чулися окремi слова, однак змiст розмов i надалi лишився незрозумiлий. Щойно я вирiшила прихилитися до дверей вухом, сподiваючись так краще чути, як хтось ухопив мене ззаду за плечi, одночасно закривши менi рота, щоб я бува не крикнула.

– Ти хто така? – почула я запитання, i рука бiля рота трохи послабилась, щоб я могла вiдповiсти.

– Я не злодiйка, – тiльки й вистачило в мене духу прошепотiти.

– Це я бачу, – сказав невiдомий так само пошепки i зовсiм мене вiдпустив, – запитую, як тебе звати i що тут робиш?

– Софiя… Я учениця майстра Тартальi…

Сказавши це, одразу зрозумiла, що бовкнула дурницю, бо ж тепер перепаде й моему Вчителю.

Я склала руки перед собою i почала благати незнайомця не виказувати мене й нiкому не розповiдати про почуте. При цьому виглядала, мабуть, кумедно, бо вiн усмiхнувся i зробив менi знак говорити тихiше. Я змовкла i мовчки на нього дивилась. Тепер вже й розгледiла його як слiд. Височенний на зрiст, кремезний i тодi ще не такий сивий… Так я вперше зустрiла Свенсона.

Зiзнаюся, боялася, що вiн мене скривдить, але цей велетень раптом запитав, чи хочу я все ж зазирнути туди. Я кивнула головою, i вiн обережно прочинив дверi до зали. Полотно, що висiло перед нами, якраз в цьому мiсцi мало розрiз, то ж менi сяк-так вдалося розгледiти, що там вiдбувалось.

В залi рiвним пiвколом були розставленi велетенськi рiзьбленi крiсла. На деяких сидiли поважнi, пишно вбранi чоловiки. Іншi були порожнiми.

– Хто цi люди? – схвильовано запитала я.

– Володарi свiту, – усмiхнувся Свенсон.

– Аякже… – мене чомусь образила ця реплiка, яка видавалась жартом.

Однак цей чоловiк не жартував.

– Той, що найближчий до нас, з чорною борiдкою – це король Речi Посполитоi, його величнiсть Сiгiзмунд Август. За його безпеку я вiдповiдаю.

– І що, вдаеться? – хiхiкнула я.

Одразу злякалася, що тепер вже образиться Свенсон. Але так не сталося.

– Дурне дiвчисько, – тiльки проказав вiн, – за кожним виходом з цiеi зали чатують моi люди.

Я й справдi була ще дiвчиськом, i менi можна було пробачити будь-що.

– А iншi – це хто? – запитала я.

– Ось той худорлявий чоловiк у чорному, як у монаха, одязi – це Фiлiпп Габсбург, король Іспанii. Кривдник маврiв[12 - Фiлiпп ІІ Габсбург, або ж Фiлiпп Благочестивий (1556–1598) був вiдомий своiми утисками маврiв, якi становили частину населення Іспанii. Доведенi до вiдчаю, вони пiдняли повстання, яке iспанцi жорстоко придушили. Пiсля цього маврiв почали насильно виселяти з краiни.