Король болю

На службi в короля служитимеш одночасно i менi.

– Прошу вибачення, якщо чимось засмутив вашмосць… – спробував виправити ситуацiю Христоф, проте господар знаком його зупинив.

– Все гаразд, – мовив Фiрлей i зморщив чоло, нiби вiд болю, що закрадався десь з глибини мозку.

Насправдi це був неприемний для нього спомин.

– Його Королiвська Мосць хворий, – важко зiтхнувши сказав Фiрлей, – важко хворий… І, курва, добром це не закiнчиться.

– Що не закiнчиться? – чомусь перепитав гiсть.

У вiдповiдь той сердито зиркнув на спiврозмовника, мовби його дратувало те, що гiсть не зрозумiв одразу.

– Король хворiе не на застуду чи пердячку, – вимовив маршалок, i слова його були важкими, мов каменi, – егомосць майже весь час лихоманить, i на додачу цей бiдолашний чоловiк провалюеться у безпам’ять, щойно лихоманка трохи вiдступае. Згодом вiн повертаеться до тями, але всi побоюються (хоч декотрi з нетерпiнням чекають), що одного разу вiн не прокинеться… Не уявляю, що буде коiтися в бiдолашнiй Речi Посполитий, якщо король зараз вiддасть Боговi душу.

– У короля немае наступника, – з розумiнням справи сказав Христоф.

– Та отож бо… – ще раз i ще важче зiтхнув Фiрлей.

Вiн звiвся на ноги, сiпнувшись вiд несподiваного болю в спинi, що викликало чергову хвилю брутальноi лайки з його вуст.

– Чи можу я звернутися ще з одним проханням до вашоi мосцi? – також встаючи, запитав Христоф.

– Кажи, – прокректав маршалок.

– Це щодо Софii…

На цих словах господар замку вирiвнявся i пильно глянув на гостя.

– Так, – мовив вiн, – слухаю тебе.

– Чи не знайшлося б тут для неi якоi-небудь служби? – запитав Христоф.

Фiрлей усмiхнувся.

– Служби, кажеш, – сказав вiн, – хочеш в мене ii залишити?

– Хочу знайти iй добре i безпечне мiсце, – вiдповiв Христоф, – часи непевнi.

– Треба подумати, – протягнув власник замку, хоча видно було, що вiн прийняв рiшення одразу, як лиш почув це прохання, – перебудемо нiч, а вранцi поговоримо.

Христоф уклонився на знак згоди, i вони попрощалися.

Гiсть повернувся до свого покою i, роздягнувшись, вдруге вклався спати. Поспати йому вдалося не бiльше двох годин, коли в дверi знову постукали. Стукiт цього разу був впевненiший i гучнiший, нiж попереднього разу. Чоловiк неохоче звiвся на ноги i подався вiдчиняти. За дверима виявився господар замку у нiчному одязi. Поряд з ним непевно тримався ключник зi свiчкою в руках. Рiдкувата чуприна на головi Фiрлея була скуйовджена, а у вирячених очах читався страх.