Над Кодацьким порогом

За небагато до того, як стати Сулимi кошовим отаманом, поляки почали будувати на запорозькiй землi, бiля Днiпра, над Кодацьким порогом, мiцну фортецю, маючи на думцi одрiзнити Запорожжя од Украiни i перешкоджати поневоленому украiнському людовi тiкати од панiв на Сiч, а запорожцям виходити з Сiчi на Украiну та нагадувати нещасним братам про те, що на свiтi iснуе воля.

Будування Кодаку було нестерпучою образою i шкодою запорожцям. Доводилося або скоритися полякам i поволi вмерти без з’еднаная з рiдним краем, або битися з поляками на смерть.

Сулима, як тiльки став на Сiчi кошовим, зваживсь на останне.

Перш за все вiн поiхав з побратимом Бурляем, щоб власними очима подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кiлька тисяч зiгнаних з Украiни грабарiв, що пiд орудою французького iнженера Боплана копали шанцi та насипали стiни й башти; понавколо ж Кодаку стояли табором кiлька полкiв польського вiйська.

Сулима зрозумiв, що вiйсько тут на те, щоб запорожцям не кортiло розiгнати грабарiв, i вiн сказав Вурляевi:

– Нехай вражi ляхи будують, поки iхня сила, а тiльки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну iхню будiвлю!

Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться воювати з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою силою, якою була пiд тi часи Польща, треба було мати велике й добре узброене вiйсько; щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити вiйсько, треба було грошей.

От i надумав Сулима, перш нiж воювати з Польщею, йти морем на пишний у тi часи турецький город Азов та здобути у ньому срiбла й золота i всяких скарбiв.

Надумавши так, кошовий скликав запорожцiв на раду:

– А що, панове товариство, славне вiйсько запорозьке! – говорив вiн.Чи немае таких, що поодлежували вже по куренях своi боки молодецькi? Як е такi, то виходьте: пiдемо зо мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азовi турецькому!

Козацтво радiсно одгукнулося на заклик кошового:

– А чого нам справдi нидiти у Сiчi та товариський хлiб дурно переводити.

Веди нас, батьку… Чи не поможе нам Милосердний хоч небагато бiдних невольникiв до рiдноi Украiни та до дрiбних дiточок повернути!

3астукотiли у Великому Лузi сокири, i запорожцi почали лагодити та конопатити великi чайки. Увесь берег Днiпра бiля Сiчi скидався тепер на мурашник, а од вареного дьогтю та конопатки понад усiею рiчкою слався пахучий сивий дим.

Минуло тiльки два тижнi, а вже були готовi до походу у море пiвсотнi добрих чайок.