Загальний аналіз (збірник)

Голову при цьому вiн тримав нерухомо й вiдiйшов обережно, iз дерев'яною спиною трохи не навшпиньках.

– Що ти хочеш побачити? – Ян таки вимагав, щоб Марко закiнчив попередне речення. Вiн трохи очуняв вiд страху, принаймнi вивiльнив свое плече з-пiд Маркового лiктя й сiв дещо вiльнiше.

– Ну, це як в американських фiльмах, коли вранцi сходить сонце i всi… Всi вони пiд його промiнням… Починають димитися, а потiм зникають, пам'ятаеш? – Марко таки справдi хотiв бути дослiдником до самого кiнця. – Бо хто зна, чи коли ще трапиться побачити щось подiбне.

Ян кивнув, хоча було помiтно, що найохочiше вiн би зараз чкурнув звiдси чимдуж i чимдалi.

– Згода, посидимо трохи iще.

Десь у приватному секторi подав свiй голос той самий невидимий пiвень – Глухо й самотньо.

* * *

Пiд утро, як уже начало светать, нашi друззя почтi шо задрiмали. Вони очнулись тiльки при появленii падполковнiка Панкратова, которий тянув на собi Петровича. Петрович явно успiв купить вожделенную чекушку i даже впотребить ii вовнутрь.

– Ось, вiзьмiть. – Ян раптово згадав про два бутерброди з оселедцем, якi вони прихопили в кафе, i тремтячою рукою дiстав iз кишенi куртки згорток. Бутерброди, щоправда, злиплися в один, но Петровiча ето не смутiло, i он начав жувать iду, даже не разворачуя. Падполковнiк почтi неслишно матюкнувся сквозь зуби й поволок майора дальше в сторону построенiя.

Сонце зiйшло не швидко й не повiльно – саме так, як i мусить сходити сонце весняного погожого ранку. Його червоне промiння, потрохи переходячи в золоте, ковзнуло верхiвками тополь, якi оточували цвинтар, потiм сягнуло нижче, до землi. Но странно – нiхто з мертвецов не задимився, не упав, не iспугався. Усе онi, сосредоточенно подняв голови, слухали команди, которие подавав генерал.

– Ти бач, – тiльки й змiг промимрити Марко.

А мертвеци тим временем не спiша построiлись у колону по трое i двiнулись в направленii главноi брами. Приголомшенi й ошеломльонние, дивились нашi двое друзей на ето шествiе – спередi шагали генерал iз падполковнiком, а за ними йшли всi остальнi, хотя й не в ногу, но достаточно стройним порядком. У последнiй шеренге двое ветеранов у штатському вели под руки Семьоновну, яка оказалась едiнственною женщиной у всей групi.