Відчинено двері до Малої Європи

А тут якiсь конференцii, запрошення, одна вiза, iнша вiза, абсолютно зайвий стрес. – Тодi ви зможете перебувати на територii краiни, – повторила панi за бюрком, – тринадцять днiв.

– Але ж менi потрiбно двадцять три, тринадцять у мене i так е. Точнiше, було, – зiтхнула я, – там у запрошеннi все написано. Як я зможу написати статтю про конференцiю, коли не буду там до завершення? А раптом у кiнцi хтось помре, а я не буду про це знати?

– Це вашi проблеми. А ми, до речi, не можемо поставити вам новоi вiзи, – сказала вона, зазирнувши у моi папери, i вiддала менi паспорт з анульованою вiзою, запрошення, анкету i двi фотографii три на чотири.

– Чому не можете?

– Бо у вас немае реестрацiйного номера. Без нього нi анулювати, нi поставити вiзу ми не можемо.

– Але ж ви вже анулювали.

– Анулювала, але поставити не можу. Вийдiть на вулицю, зарееструйтеся i приходьте знову. Тодi буде вам нова вiза. Така сама, як була (у словах «сама» i «була» вона ставила наголос на другому складi з кiнця, мабуть, знову перейшла на свою пiджин-польську).

– А чому анулювати вiзу поза чергою можна, а поставити – нi?

– Ви самi просили анулювати вашу вiзу, тепер iдiть на вулицю i ставайте в чергу. Якщо пощастить, за день зарееструетеся. А можете ще сьогоднi зайняти на завтра. До речi, – у голосi дами знову прозвучало щось вiддалено схоже на спiвчуття, – у вас тут, я бачу, шенгенська вiза вiдкрита. То, може, заiдьте в Берлiн та й поставте собi там польську.

– А що, ближче нiяк не вдасться?

– Пробуйте, може, i вдасться, – в ii голос повернулася попередня загрозлива iнтонацiя.

Я спантеличено вийшла з примiщення консульства й оглянула величезний натовп на протилежному боцi вулицi. У всiх, чи майже всiх, консульствах чергу чомусь вишиковують на протилежному боцi вулицi, i люди перебiгають мiж машинами, щоб встигнути зайти у промiжку помiж двома кивками голови суворого охоронця з автоматом – перший кивок у комбiнацii зi стриманою, але поблажливою посмiшкою на обличчi означае дозвiл заходити, а другий, суворий, майже без посмiшки – це знак, що заходити бiльше не можна, треба чекати.

«Протягом дня польське консульство видае 1100 вiз», – згадала я заголовок газетноi статтi. З одного боку, нiчого дивного, що при таких об’емах будь-яка нестандартна ситуацiя дратуе.