Комашина тарзанка (збірник)

Ранiше вона рiдко знаходила час на пригадування i навiть на звичайне обдумування пережитого чи прочитаного. Час летiв надто стрiмко i був заповнений надто щiльно. Або ж вона не вмiла правильно розподiлити цей час. Прочитанi книги переважно вiдразу ж вiдкладалися вбiк, i вона тiшила себе iлюзiею, що завжди зможе повернутися подумки до своiх вражень i легко вiдтворити iх. Згодом вона не раз ловила себе на тому, що не може пригадати той чи iнший епiзод, бо у пам’ятi залишилося саме лише вiдчуття про те, яким було ii враження – сильним i позитивним, сильним i негативним, або ж невиразним i не вартим уваги, але сам епiзод, його конкретнi деталi зникали безслiдно, залишалися тiльки нiчим не пiдтвердженi епiтети, якi розсипалися, мов пiсочнi замки, вартувало лише наблизитися до них i спробувати вiдтворити в пам’ятi, чого саме вони стосуються.

Тепер це здавалося iй несправедливим, бо у такому пригадуваннi найкращi з пережитих моментiв, прочитаних книг, побачених фiльмiв, картин i фрагментiв почутоi музики прирiвнювалися до найгiрших або i до зовсiм другорядних, вiд них залишався лише короткий плюс або мiнус, схожий на позначку навпроти прiзвища у списку, за яким перевiряють присутнiсть на лекцii.

Їi теперiшнi спогади також були хаотичними, нiяк не впорядкованими нi хронологiчно, нi за важливiстю подiй, але у цiй хаотичностi був певний сенс, Сарона вiдчувала це, хоча i не змогла би пояснити, в чому саме полягав цей сенс. Деякi спогади поверталися до неi кiлька разiв, аж поки iй не вдавалося збагнути, чому саме котрась iз пригаданих деталей така для неi важлива.

Наприклад, сцена дорогою до летовища. Четверта ранку. Сарона бiжить на метро, щоб встигнути на лiтак. На площi щось перебудовують, i вона не може знайти вхiд у метро i тут бачить, що назустрiч iй iде чоловiк, перший перехожий, якого вона зустрiла протягом пiвгодинноi прогулянки вiд готелю. Аби не витрачати часу, вона питае, як пройти до метро, вiн пояснюе i вiдходить, а через кiлька крокiв раптом знову гукае ii. Сарона озираеться.

– Слухай, – каже чоловiк. – Я подумав, у мене ключi вiд машини, куди тобi iхати, давай пiдвезу.

– Нi, дякую, менi далеко, – вiдповiдае вона i заходить у метро.

Мабуть, цей ефект викликаний напiвсонною свiдомiстю, податливою до фiксування вражень, бо iнакше Саронi важко пояснити, чому цей епiзод так iй запам’ятався i часто пригадуеться. Вона вже навiть не пам’ятае, скiльки рокiв тому це трапилося i в якiй саме краiнi, десь за кордоном, це точно.