Сатирикон-XXI (збірник)

Мусив вдихнути цього повiтря, пройтися затiнком цих дерев, нерiвним асфальтом цих алейок. Бо хоч бував ти i в тихому берлiнському Тiргартенi, i на залюднених кракiвських Плантах, i в мюнхенському Енглiше-Гартенi переступав через тiла нудистiв понад вузенькою притокою рiчечки Ізар, i Люксембурзький сад в Парижi, й Лiтнiй сад у Петербурзi, i Лазенки у Варшавi простеляли перед тобою жорству своiх дорiжок, та саме цей парк живе у тобi, зринае в свiдомостi при односкладовому словi з чотирьох лiтер «п. а. р. к.

». Чотири лiтери, з них три глухих приголосних… «Пха-р-рк!» – неначе звук розриву, роздирання тканини, i в продерту високу вузьку щiлину видно той iнший, затишний, безповоротно втрачений, спокiйний милий свiт, в якому все погане перебувало десь далеко, там, за океаном, у тому страшному, чужому, продажному свiтi, де правив бал Жовтий Диявол, де пентагонiвськi яструби висиджували атомну бомбу, де трудящi вишиковувались у довжелезнi черги на бiржу працi, щоб знайти хоча б якусь роботу i хоч якось прогодувати свою родину. А тут синовi-другокласниковi давали десять копiйок на дитячий сеанс – i вiн чимчикував собi парком до найближчого кiнотеатру iм. Шевченка чи до «Юностi», трохи далi, в центрi, i нiчого з ним не траплялося – це ж вам не Сентрел Парк в Нью-Йорку!.. Й назад повертався надвечiр, добряче потинявшись мiстом, також через парк. Нехай гуляе дитина, надворi ж така гарна пора, а по телевiзору зовсiм нiчого дивитися: по першiй програмi «Сельский час», а по другiй «Таланти твоi, Украiно!» Ну а ввечерi, пiсля програми «Час» ще фiльм якийсь покажуть, чи то молдавський, про лаутарiв, чи кiностудii «Узбекфiльм», а потiм, уже зовсiм пiзно – «Документальный экран», що веде отой вiдомий росiйський поет, який затинаеться, або «Камера смотрит в мир» – там такi страхи показують, про демонстрацii безробiтних, i як iх полiцiя лупцюе, а в Ізраiлi знову жиди з арабами чубляться, i чого вони всi там хочуть? А от Мiна Бенционiвна з другого пiд’iзду, та, що в списку мешканцiв на першому поверсi пишеться як Нiна Борисiвна, з Ізраiлю посилку отримала. Там i шуба нова з натурального хутра, й хустка, i двi шапки, i всякоi легкоi одежi повно. Але в листi, який був до посилки вкладений, родичi пишуть, що все в них дуже дорого, й вони собi не дуже багато можуть дозволити купити… А ще в них жiнок в армiю забирають, хай бог милуе, в казармi жити, онучi прати, з автомата стрiляти, мабуть, теж заставляють!..