Сатирикон-XXI (збірник)

До пiд’iзду ii дому вони майже вбiгли, вiдсапуючись, натисли обгорiлу пластмасову кнопку лiфта й остаточно отямилися вже у помешканнi на сьомому поверсi. Уляна гримнула на плиту чайника й заходилася викликати таксi по телефону. Шлойма пiдiйшов до вiкна у вiтальнi i, не вiдхиляючи тюлевоi запони, просто крiзь неi подивився вниз, у двiр. Ззаду пiдiйшла Уляна, також визирнула вниз. Двое квадратноплечих метушилися двором туди-сюди, а потiм, присiвши на зелену лавку просто перед входом у пiд’iзд, почали про щось радитися.

– Я викликала таксi до першого пiд’iзду, – зловтiшно прошепотiла сестра, – а це в нас третiй. Перейдеш через дах i в першому пiд’iздi спустишся. Ходiмо, iще чаю нап’емося, таксi буде хвилин за двадцять.

Пiсля чаю Уляна, ще раз визирнувши у вiкно, потиху пiднялася з братом сходами зi свого сьомого на дев’ятий поверх i вже звiдти – на дах. Шлойма роззирнувся: праворуч ген далеко внизу розкинулися дахи Захiдного сектора, всiянi сателiтними антенами-тарiлками, понад ними де-не-де випиналися вежi готелiв: «Хiлтон», «Марiотт», «Європейський-Гоф».

Уляна перехопила його погляд.

– Ми з Миколою й Ільком часом виходимо сюди, подивитися у ваш бiк. – Уляна сумно всмiхнулася. – А квартири з вiкнами на захiд у нашому будинку отримують тiльки спiвробiтники обкому. І ще – дехто з органiв. У них ваше телебачення береться. В кого три програми, в кого й чотири. А не тiльки «Радiо-еф-ем». До речi, ми тебе по радiо чули, коли ти виступав, про ваш театр, про свою п’есу розказував. У тебе ж десь прем’ера незабаром…

Та слiд було поспiшати.

Вони пiрнули з даху в люк першого пiд’iзду, збiгли до лiфта металевими сходами, фарбованими салатовою фарбою. На щастя, лiфт, який саме стояв на дев’ятому поверсi, виявився у робочому станi. З’iхавши донизу, Шлойма залишився в пiд’iздi, а Уляна визирнула з вхiдних дверей.

– Давай швиденько, таксi оно стоiть. – Вона всунула братовi в руку якогось папiрця i поцiлувала у щоку.

Шлойма виступив на пiвкроку, прикриваючись дверима. Просто перед сходами в пiд’iзд стояв червоненький 412-й «Москвич» з гострими закрилками й лампочкою на даху кабiни.

По лампочцi були помальованi шашечки, певно, гуашшю – не олiйною ж фарбою вони могли бути помальованi. Хоча, якщо лампочку нiколи не вмикати…

Вiн швиденько гепнувся на продавлене сидiння поруч з водiем i видихнув «Поiхали». «Куди „поiхали“? – перепитав водiй, носатий i лисуватий дядько в сонцезахисних окулярах i картатiй тенiсцi. – І ви ще свого талона не пред’явили».