Агатангел

У пана Тичини на столi я випадково побачила квиток на львiвський концерт Войтека Мрозека, що заiнтригувало мене ще бiльше. Слiдчий, який iздить до iншого мiста на концерти сучасного джазу, – таке навiть у французьких фiльмах рiдко трапляеться.

– Я онук двоюрiдного брата, не однофамiлець, – сказав Тичина. – Але поетичний талант не успадкував.

Лисуватий, що приемно – лисини не соромиться i не начiсуе на неi поодинокi довгi пасемця волоссячка, товстун, i це йому навiть личить, вiком ближче до сорока, нiж до п’ятдесяти, округла, акуратно пiдстрижена борода, у яку вiн посмiхаеться так часто i так таемниче, що здаеться, нiби вiдпущено ii спецiально задля посмiшок, курить люльку, яку набивае вишневим тютюном, i уважно дивиться в очi пiд час розмови.

Швидше за все неодружений, можливо, кулiнар i точно затятий скептик, невразливий до жiночих чар. Обов’язково мае мастифа, у крайньому випадку французького бульдога, антикварнi меблi у помешканнi й велику колекцiю класичноi музики.

Михайло Іванович давно знае Снiжану Терпужко, передплачуе КРІС-2 з першого номера i не читае бульварноi преси.

Пiд час моеi розповiдi про мiстера Арнольда слiдчий таемниче посмiхаеться у бороду, тому я не знаю, вiрить вiн менi чи нi.

– Бачив я таких консультантiв. Їм здаеться: достатньо привезти сюди захiднi рецепти, i все вiдразу стане, як у Європi. Не знають специфiки ринку, мiсцевоi ментальностi. А консультувати iдуть. Їх тут грабують, викрадають, а вони далi iдуть. Видно, вигiдно це iм.

А дружина його дзвонила?

– Нi.

– Це дивно, вже мала би зчинити рейвах.

Це «зчинити рейвах» у вустах тигиринського мiлiцiонера добило мене остаточно, хоча з iншого боку, в устах далекого родича одного з найбiльших украiнських поетiв це прозвучало цiлком логiчно. Ще трохи, i я розридаюся вiд розчулення.

– Сподiваюся, вiн залишив свiй домашнiй телефон, – продовжив Михайло Іванович. – Бо в гаманцi, знайденому в «Інтерекстримi» пiсля святкування вашою газетою 500-го номера, були тiльки вiзитки з телефонами фiрми, за жодним не пiдносять слухавки.

І знову не «трубку», що звучало б логiчно, i навiть не «трубки», що ще можна було б собi уявити, жодного «не пiдходять до телефону», а саме «не пiдносять слухавки». Це вiн спецiально, щоб справити враження, чи генетично успадкована пiдсвiдомiсть спрацьовуе?

З усiх працiвникiв редакцii я провела з Арнольдом найбiльше часу, бо перекладала для нього протягом двох тижнiв його вiзиту.