Амаркорд (збірник)

Одна молода нiмкеня разом зi своiм украiнським чоловiком приiхала до Киева незабаром пiсля одруження. Пiд час прогулянки вулицями вони зустрiли знайомого й зупинилися для розмови. Незабаром пiдiйшов ще один знайомий i привiтався з присутнiми згiдно з давньою чоловiчою традицiею. Молода нiмкеня, очевидно, не знаючи, що в нас так заведено, сприйняла цей жест як зневагу своеi особи i, не довго думаючи, пiшла геть, попередньо кинувши чоловiковi щось образливе на своему малопоширеному в Киевi пiвденнонiмецькому дiалектi.

1) абсолютно погоджуеться з тим, що це жахливо;

2) що жити так далi неможливо;

3) що це питання слiд обов’язково вирiшити на законодавчому, виконавчому, особистому i всiх iнших рiвнях, що кожен украiнець повинен, не чекаючи на iнiцiативу уряду, почати з себе, а кожна украiнка мусить, не чекаючи на добровiльну iнiцiативу свого чоловiка, пiдштовхнути його до виявлення цiеi iнiцiативи;

4) що вiн, тобто ii чоловiк, нiколи бiльше не матиме справи з цими нахабами, аж поки тi не виправляться, i т.

Коли ми спiлкувалися з Женею минулого разу, вiн не опустився до того, щоб потиснути менi руку, цiкаво, що спонукало його до цього зараз.

– Як твоi справи? – запитав вiн.

– Дякую, добре, – вiдповiла я.

Ми зустрiлися при входi до унiверситету.

– Ти куди зараз? – запитав вiн.

– У справах, – вiдповiла я.

– Може, вип'емо разом кави?

– Давай, тiльки недовго.

– Ну, а як особисте життя? – запитав Женя пiсля того, як ми замовили напоi i вiн розповiв менi, що досi працюе в Полiтесi, живе з батьками i пише дисертацiю. – Ще не одружилася?

– А ти ще не вийшов замiж? – я зробила невдалу спробу зiронiзувати.

– Нi, але збираюся зробити це найпiзнiше в кiнцi цього року.

– Вiтаю. І хто вона?

– Ще не знаю.

– Тобто як?

– Ну, розумiеш, в життi кожноi людини настае момент, коли вона або одружиться незабаром, або вже не зробить цього нiколи. А оскiльки я вважаю, що кожен повинен в життi побудувати будинок, посадити дерево i виростити сина, то я й вирiшив: якщо не одружуся до кiнця цього року…

– Вибач, але менi вже час iти.

– То, може, зустрiнемося якось, спокiйно поговоримо?

– Звичайно. Я тобi подзвоню.