Рожеві сиропи

Це був справдi камiнь – Ваня вiдчув сильну енергетику, яку вiн випромiнював. Плексиглас на таке не здатен.

Афоня ж залишив собi найбiльший – темно-червоний, певно рубiн.

Вiн опустив голову, пiдраховуючи, скiльки ж приблизно може коштувати цей камiнь. Якщо рубiн – то Афоня зможе дозволити собi отой iрис, який вiн бачив у журналi, – одну луковицю цiеi квiтки продавали на мадридському аукцiонi за цiну катастрофiчно велику. Бiльше того, грошей вистачило б ще й на трикiмнатну та новенький «опель». Та й веранду варто було б пiдремонтувати.

Й парник для квiтiв. Й карнизи. Нi, не цi дешевi алюмiнiевi, а дорогi, з мореного дуба. Й штори вже ж напевно не такi штопанi. І ручку «Паркер», як у Демидича, що йому син з Америки привiз. І люстру нову. І отi черевики за сiмсот гривень, кожанi, на блискавцi…

– Ну шо, Сергiю, тепер можеш iти. Рильце i у тебе в пушку. Зайшов один, називаеться, на огоньок. А назад з повною кишенею грошей.

– Повною кишенею? – образився листоноша. – Та вiн же не бiльше горошини.

Топаз якийсь, вiн i на сто гривень не потягне.

Дорогою додому дядя Сергiй Валентинович наскочив переднiм колесом на уламок шпали й ледь не впав. Але зупинився. Прямо перед ним лежала сотня. Кобзар усмiхнувся й пiрнув до кишенi унiформи працiвника пошти.

Роздiл 3

Дядя Сергiй Валентинович йшов на роботу усмiхнений. Сьогоднi мали видати зарплату, до того ж приемний осад вiд найденоi вчора сотнi досi залишався.

У вiддiленнi пошти вiн побажав усiм доброго ранку й одразу попрямував до бухгалтерii.

– Сергiю Валентиновичу, – посмiхнулася Олiнька, повненька дiвчина з бiлим кобилячим хвостом замiсть волосся, – за грошима?

– Так i е, – сказав листоноша, – так i е.

Олiнька з хвилину копирсалася у шухлядi, щось бубнiла, здмухувала тонке неслухняне волосся, яке так i лiзло у спiтнiле обличчя.

– Ось, будь ласка, – Олiнька нарештi витягла жовтий аркуш вiдомостi та продовгуватий конверт без марки. – Розпишiться.

Дядя Сергiй Валентинович перерахував, скривився, заглянув у вiдомiсть, потiм знову перерахував i на мить зблiд.

– Не розпишуся.

– Нi?

– Нi. Тут не вистачае чотирьох гривень.

– Немае, – бiлявка поправила куценьку зачiску. – Вiзьмiть от бiлетом. Лотерейним. Надiя Миколаiвна того мiсяця взяла i виграла сорок гривень.

Смачно цмокнувши язиком, листоноша махнув рукою й погодився. била-не-била!

– Що тут треба заповнювати?

– Закреслiть шiсть цифр i давайте, я погашу.

Листоноша замислився.