Фарс-мажор

Приходьте ви до мене по роботi, як годиться,

Я вам сама холодненьку горiлочку наллю,

Оцюю, «Луга-Нова», чисту, мов сльозиця,

Таку, що довго в нас не залежиться,

Ну все, гудбай, вже час вам на рiллю!»

Такого облизня ми зроду не ловили,

А ми ж не пiонери, пiшов нам двадцять другий рiк,

Це вперше нам в обiд сто грамiв не налили,

Неначе гидко плюнуть в душу захотiли,

Тож ми в сiльмаг, й взяли на двох. Томатний сiк.

Здаеться, що приз у мене в кишенi, якщо вони ще в станi зрозумiти весь ретро-ностальжi мого сiльського життя.

А як не в станi, то менi iх жаль i я iм щиро спiвчуваю.

15 березня, понедiлок

Подзвонили з кiностудii «Укртелефiльм», сказали, що знiматимуть кiно про Приiрпiння, хочуть i мене зняти. Я сказав, що залюбки, але хотiв би, щоб i мою Мотрю зняли, вона теж майбутня вiдома приiрпiнська поетеса.

Вiдповiли, що Мотрю знiмуть потiм. Попросили номер ii мобiльного.

20 березня, субота

Зайшов Емiк, пiвгодини розводився про давнi добрi часи, коли за три рублi можна було врятувати вечiр.

От i сьогоднi вся та ж вiдпрацьована тема: мало платять, на горiлку не вистачае. Всi тiльки iноземнi електротовари нинi купують, а вони, на жаль, ламаються не так часто, як наше фуфло. Хотiв двоплитник «Саймон енд Гарфанкел» на Петрiвцi купити, та грошей пожалiв. А всi родичi вже давно в Ізраiлi, iм там добре. Там тепло, там апельсини. Не iмпортнi, а своi, просто з садочка.

– Так чого ж до рiднi не переiхати? – поцiкавився я. – Там i тир легше було б вiдкрити, скажiмо, iменi Моше Даяна.

– Батькiвщину не кидають у скрутний час, – вiдрубав Емiк, витяг пляшку «Вiнницькоi» i консервовану кошерну яловичину з Єрусалима.

Оце вам, браття, справжня вiдповiдь патрiота Украiни. Це справжня громадянська позицiя, це приклад для всiх нас. На цьому стояла i стоятиме земля украiнська. І нiщо нас не здолае. Шануймося, бо ми, украiнцi, того вартi.

Яловичину я нарiзав своiм улюбленим червоним швейцарським ножиком, що завжди висить у мене на поясi. Емiку вiн спокiйно спати не дае i вiн уже два роки канючить, щоб я йому його подарував.

Нормальна тема? Кажу Емiку, що гострi предмети не дарують – погана прикмета. Емiк каже, що вiн вищий за цi мiщанськi забобони i що радiсть вiд дарування завжди бiльша за радiсть отримування. Я пояснюю, що це сiмейна релiквiя, а той усе нiяк не вгамуеться.

Емiк сказав, що всi його родичi родом iз Вiнницi. Ми випили за Вiнницю i Єрусалим.

– Хай iм там добре тикнеться, – побажав Емiк.